Бальдомеро Еспартеро

Хоакін Бальдомеро Фернандес-Еспартеро Альварес де Торо, 1-й принц Бергарський (ісп. Joaquín Baldomero Fernández-Espartero Álvarez de Toro; 27 жовтня 1793 — 8 січня 1879) — іспанський військовик, державний і політичний діяч, тричі очолював уряд країни, регент при малолітній Ізабеллі II від 1840 до 1843 року.

Бальдомеро Еспартеро
ісп. Baldomero Espartero
Голова Ради міністрів Іспанії
18 серпня — 18 жовтня 1837 року
Монарх: Ізабелла II
Попередник: Хосе Марія Калатрава
Наступник: Еусебіо Бардахі
16 вересня 1840 — 10 травня 1841 року
Попередник: Вісенте Санчо
Наступник: Хоакін Марія де Феррер-і-Кафранга
19 липня 1854 — 14 липня 1856 року
Попередник: Анхель де Сааведра
Наступник: Леопольдо О'Доннелл
 
Ім'я при народженні: ісп. Joaquín Baldomero Fernández-Espartero y Álvarez de Toro
Народження: 27 лютого 1793(1793-02-27)[1][2][…]
Гранатула-де-Калатрава, Сьюдад-Реаль, Кастилія-Ла-Манча, Іспанія
Смерть: 8 січня 1879(1879-01-08)[3][1][…] (85 років)
Логроньйо, Іспанія
Країна: Іспанія
Освіта: Mater Purissimad
Шлюб: María Jacinta Martínez de Sicilia y Santa Cruzd
Автограф:
Нагороди:

 Медіафайли у Вікісховищі

Кар'єра

У 15-річному віці брав участь у війні проти французів. У 1815—1823 роках у лавах іспанської армії бився проти повсталих південноамериканських колоній. Після повернення на батьківщину отримав звання генерала.

Під час Першої карлістської війни 1833—1840 років командував урядовими військами у Біскайї, був головнокомандувачем Північної армії й генерал-капітаном Баскських провінцій.

Вперше очолив уряд у серпні 1837 року, але той його кабінет проіснував лише два місяці. У вересні 1840 року за підтримки революційних хунт вдруге став головою Ради міністрів, а в травні 1841 року Кортеси обрали його одноосібним регентом королівства. У липні 1843 року спалахнув військовий заколот, в результаті якого владу Еспартеро було повалено. Після цього він виїхав в еміграцію в Англію (до 1848).

Втретє Еспартеро було доручено сформувати кабінет 1854 року. Після відставки у липні 1856 року відійшов від політичного життя країни, хоч після вигнання 1868 року королеви Ізабелли неодноразово піднімалось питання про обрання його на іспанський престол[4].

Примітки
  1. SNAC — 2010.
  2. Encyclopædia Britannica
  3. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. Эспартеро, Бальдомеро // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.