Бернардо Буонталенті
Бернардо Буонталенті (італ. Bernardo Buontalenti 1531, Флоренція — 1608) — ключова фігура флорентійського маньєризму разом із Франческо Сальвіаті і Джорджо Вазарі, ерудит, архітектор і військовий інженер, художник і дизайнер, театральний декоратор.
| Бернардо Буонталенті | |
|---|---|
![]() | |
| Ім'я при народженні | Bernardo Timante Buonacorsi (Бернардо Тіманте Буонакорсі) |
| Псевдо | Bernardo Timante Buonacorsi |
| Народився |
15 грудня 1531 Флоренція |
| Помер |
6 червня 1608 (76 років) Флоренція |
| Громадянство | герцогство Тосканське |
| Національність | італієць |
| Місце проживання | Флоренція |
| Діяльність | архітектор, фортифікатор, військовий інженер, художник, садівник, дизайнер і театральний декоратор |
| Відомий завдяки | як архітектор і фортифікатор, будував Палаццо Бьянки Капелло, Флоренція, Вілла Медічі в Пратоліно, Палаццо Нонфініто, нині Національний музей антропології і етнографії, Флоренція і зміцнювавфортечні укріплення в містах Неаполь, Флоренція, Портоферайо, Ліворно, Пістоя, Прато. |
| Вчителі | Франческо Сальвіаті і Джорджо Вазарі |
| Відомі учні | Giulio Parigid |
| Знання мов | італійська[1] |
| Magnum opus | Галерея Уффіці, Сади Боболі і Галерея Уффіці |
| Конфесія | католицизм |
Життєпис
Переказують, що втратив батьків під час повені, що час від часу відбувались у Флоренції. Юнаком був взятий на виховання в родину Медічі. Отримав надзвичайно якісну освіту , бо навчався художнім навичкам та технологіям у відомих на той час і багато обдарованих митців, серед яких Франческо Сальвіаті, Бронзіно, Джуліо Кловіо, Джорджо Вазарі. Сам вивчав архітектуру Бартоломео Амманаті та скульптури Мікеланджело Буонарроті, і став ерудитом. Належав до першої генерації надзвичайно обдарованих митців-маньєристів Флоренції, що зробило місто одним із відомих центрів італійського маньєризму взагалі.
Військовий інженер і архітектор
Рано покинув живопис, що викликало незадоволення Джорджо Вазарі, котрий вбчав в цьому втрату для мистецтва Флоренції. Спеціалізувався на фортифікації і архітектурі, що добре забезпечувало потреби. Як архітектор вибудував Палаццо Б'янки Капелло, був причетний до будівництва і добудов палаццо Уффіці, палаццо Нонфініто, добудовув фасад церкви церкви Санта Трініта. Як фортифікатор працював над зміцненням фортечних укріплень в містах Неаполь, Флоренція, Портоферайо, Ліворно, Пістоя, Прато. Зробив удосконалення в конструкції гармат і віднайшов новий тип запалювальних гранат.
Надвірна кар'єра
Зростав і виховувався в оточенні великого герцога Тосканського Франческо І де Медічі. Був радником герцога в питаннях мистецтва як фахівець широкого профілю. Супроводжував герцога Франческо І де Медічі в 1562 та 1563 рр. під час візиту того в Іспанію. Зв'язок із герцогом обірвала смерть Франческо І 1687 року.
Наближеність до герцогського двору сприяла архітектурній кар'єрі Бернардо Буонталенті, котрий став наглядачем за фортифікаційними спорудами Флоренції. Сприяв перебудовам і збільшенню фортів міста Ліворно, як фортифікатор працював в різних містах Італії.
Майстерня у Флоренції
Мав власну майстерню у Флоренції, де роками працював дизайнером меблів, ювелірних виробів, речей ужиткового вжитку. Іноді працював художником мініатюр у рукописах. Частка речей прикрашала кабінет великого герцога, а згодом перейшла до збірок Уффіці. Працював декоратором під час свят герцогського двору, деяка кількість дизайну декору і феєрверків у малюнках збережена у фондах галереї Уффіці.
Оригінальні вівтарні сходинки роботи Буонталенті



Флоренція була відомим центром маньєризму в Італії. Майстри флорентійського маньєризму першої генерації, майстри високої обдарованості і ерудиції, активно розробляли тему сходинок первісно в теорії, помітно менше — в практиці. Поштовхом до розробок можна вважати проект вигадливих ( і цілком маньєристичних ) сходинок, запропонованих і реалізованих Мікеланджело Буонарроті у флорентійській бібліотеці Лауренціана[2].
Неможливість реалізації задумів сприяла появі вигадливих і надто незвичних сходинок в малюнках маньєристів, частково — у фресковому живопису. Часто звертався до створення варіантів сходинок і постійно демонстрував ерудицію Джорджо Вазарі як у власних картинах («Кузня бога Вулкана », «Пророк Елеазар»,обидві галерея Уффіці [3]), так і у власних фресках ( фрески палаццо Канчеллерія, Рим).
Бернардо Буонталенті був майстром перехідної доби від пізнього маньєризму до раннього бароко. Ця обставина особливо відбилась у створенні ним 1574 року оригінального варіанту вівтарних сходинок у церкві Санта Трініта. Буонталенті створив із сходинок справжній арт-об'єкт, цікаво обробивши і оздобивши сходинки балясинами, рельєфами. Незвичною, наче виліпленою з гнучкої глини, була середина сходового майданчика, що була висунута уперед і підтримана кам'яними кронштейнами.
В 19 столітті була рішуче і необережно проведена реставрація церкви Санта Трініта, коли з неї варварські видалили барокові оздоби, бароковий вівтар і сходинки роботи Буонталенті, а церкву силоміць повертали до доби готики, котру вважали тоді престижною.
Але поруйнувати сходинки роботи Буонталенті навіть у 19 ст. не наважились. Їх видалили і перенесли у церкву Санто-Стефано-аль-Понте у Флоренції.
Вибрані архітектурні споруди

- Палаццо Бьянки Капелло, Флоренція
- Вілла Медічі в Пратоліно
- Палаццо Геріні, Флоренція
- Фонтан делло Спроне
- Палаццо Рікарді, добудови
- Палаццо Уффіці, добудови
- Палаццо Реале, Сієна
- Палац дожів, Піза
- Церква Санта Трініта (Флоренція), бароковий фасад, оригінальні вівтарні сходинки
- Вілла Медічі ді Серавецца, Лукка
- Грот Мадам для Йоанни Австрійської, дружини Франческо І де Медічі (Сади Боболі, Флоренція)
- Палаццо Нонфініто, нині Національний музей антропології і етнографії, Флоренція
- фортечні укріплення в містах Неаполь, Флоренція, Портоферайо, Ліворно, Пістоя, Прато.
Грот Мадам
Грот Мадам. Ліплений декор стелі
Декор ніші для скульптури
Галерея

Форт Бельведер над дахами Флоренції.
Фонтан делло Спроне, Флоренція
Грот Буонталенті, Сади Боболі.
Палаццо Бьянки Капелло. Гризайль роботи Джорджо Вазарі.
Примітки
- Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- Вазарі, с. 343
- Джорджо Вазарі, «Життєписи», т 5, М., 1971
Джерела
- Amelio Fara, Bernardo Buontalenti, Electa, Milano, 1995
- G.De Logu, L'architettura italiana del Seicento e del Settecento, Firenze, 1935
Див. також
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бернардо Буонталенті
