Білоцерківський ґебіт
Білоцеркі́вський ґебі́т, окру́га Бі́ла Це́рква (нім. Kreisgebiet Bila Cerkwa/Bila Zerkwa[2]) — адміністративно-територіальна одиниця Генеральної округи Київ Райхскомісаріату Україна протягом німецької окупації Української РСР під час Німецько-радянської війни. Адміністративним центром ґебіту було місто Біла Церква.
| Kreisgebiet Bila Zerkwa Білоцерківський ґебіт |
|
|---|---|
| Держава | .svg.png.webp){kind=small} Німецька імперія |
| Райхскомісаріат | Україна |
| Генеральна округа | Київ |
| Уряд | |
| - Ґебітскомісар | Штельцер[1] |
| Населення (1943) | |
| - Усього | 241,601 |
| Джерело: territorial.de | |
Ґебіт утворено 20 жовтня 1941 року на території нинішньої Київської області.[3] Спочатку офіційна німецька назва утвору мала вигляд Kreisgebiet Bila Cerkwa. 1 січня 1943 написання виправили згідно з нормами німецького правопису на Kreisgebiet Bila Zerkwa.[3]
Поділявся на 6 районів (нім. Rayons). Охоплював територію шістьох районів тодішньої Київської області: Білоцерківського, Великополовецького, Володарського, Рокитнянського, Сквирського і Узинського та, відповідно, поділявся на шість районів: Біла Церква (Rayon Bila Cerkwa), Великополовецьке (Rayon Weliko Polowezkoje), Володарка (Rayon Wolodarka), Рокитне (Rayon Rakitno), Сквира (Rayon Skwira) і Узин (Rayon Usin).[3] межі яких збігалися з тогочасним радянським адміністративним поділом. При цьому зберігалася структура адміністративних і господарських органів УРСР. Всі керівні посади в ґебіті обіймали німці, головним чином з числа тих, що не підлягали мобілізації до вермахту. Лише старостами районів і сіл призначалися лояльні до окупантів місцеві жителі або фольксдойчі.
Існував до взяття Білої Церкви радянськими військами 4 січня 1944 року.[4]