Велика Офірна
Вели́ка Офірна — село в Україні, у Фастівському районі Київської області. Населення становить 781 осіб. З жовтня 2020 р. у складі Фастівського ОТГ Малоснітинського старостинського округу.
| село Велика Офірна | |
|---|---|
| Країна |  Україна |
| Область | Київська область |
| Район/міськрада | Фастівський |
| Рада | Малоснітинська сільська рада |
| Основні дані | |
| Засноване | ХVІІ століття[1] |
| Населення | 781 |
| Площа | 1,78 км² |
| Густота населення | 438,76 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 08523 |
| Телефонний код | +380 4565 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°07′46″ пн. ш. 29°57′32″ сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
181 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 08523, Київська обл., Фастівський р-н, с. Мала Снітинка, вул.Гагаріна,134 |
| Карта | |
  Велика Офірна | |
 Велика Офірна | |
| Мапа | |
| |
Велика Офірна розташована за 7 км від Фастова вздовж річки Унава і за 2—3 км від залізничної платформи Снітинка на колії Фастів — Київ. Навколо села є багато дачних земельних ділянок фастівських і київських організацій.
Назва села походить від польських слів «офіра», «офірувати» («жертва», «жертвувати»). За переказами, у ХVІІ ст. місцевий польський магнат подарував цей населений пункт Київському Братському монастирю. З 1711 і до 1795 по Унаві і Снітці проходив кордон Речі посполитої і московським царством( з 1721Російська імперія), та біля села стояв російський форпост.
Вперше у письмових документах відомості про Велику Офірну з'являються у скарзі 1757 року, у якій зазначається, що шляхтичами Аксаковим і Іваном Кияненком було пограбовано мешканку слобідки Офірни вдову Уляну Мартиниху та інших селян з монастирських земель. У слабої вдови нахабно і підступно було пограбовано майно, церковні гроші і реєстри, які залишилися після смерті покійного чоловіка. Згодом, будучи під Росією, село називатиметься Казенною Офірною, а слобідка поруч — Малою Офірною Фастівською.
7.07.1768 через Офірну проходив зі своїм загоном гайдамацький ватажок Іван Бондаренко[2].
З Великої Офірни походив останній дореволюційний волосний староста містечка Фастова Михайло Яшкір. У 1920—1922 роках багато мешканців села брали участь у повстанських гайдамацьких загонах дорогинського отамана Гайового і мотовилівському петлюрівському повстанському комітеті, через що були репресовані новою більшовицькою владою.
Нелегко проходив у селі і процес суцільної колективізації 1929—1930 років. Немало (не менше 25) постраждало село і у Голодоморі 1932—1933 років та часи масових сталінських репресій 1930-х років.
22 липня 1941 року у село прийшли німці і члени висланих з Галичини похідних груп ОУН. За участі ОУНівських представників у селі було обрану сільську управу на чолі з старостою П. Яшкіром, яка діяла до 6 листопада 1943 року — часу визволення села від нацистських окупантів. У селі відразу було відновлено колишній колгосп ім. Димитрова.
У 1951 році колгосп було об'єднано з малоснітинським колгоспом в укрупнений, а згодом до нього долучили і колишній малоофірнянський колгосп. Цей укрупнений колгосп згодом став радгоспом «Фастівським», а у часи незалежності України — КСП «Фастівське». У 1940-ві роки та після війни у селі діяли школа і місцевий клуб, яких сьогодні немає.
Нині в селі діє стара дерев'яна церква Св. Архістратига Михаїла УПЦ Київського Патріархату, хоча станом на травень 2012 завершується будівництво нової кам'яної церкви. Є у селі пам'ятний хрест загиблим козакам-гайдамакам, три цвинтарі.
Галерея
Хрест загиблим козакам-гайдамакам
Дерев'яна церква
Нова церква
Пам'ятник ДСВ
Снітинське лісництво
Примітки
- Мартиролог, Київська, 1094
- Букет Євген. Іван Бондаренко — останній полковник Коліївщини. Історичний нарис. — Київ: Видавництво «Стікс», 2014. — 320 с. ISBN 978-966-2401-09-7
Посилання
- Облікова картка села[недоступне посилання з березня 2019] на сайті Верховної Ради України.