Велика Слобідка

Вели́ка Слобі́дка — село в Україні, у Слобідсько-Кульчієвецькій сільській територіальній громаді Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. Населення становить 864 особи. Внаслідок ухвали облвиконкому від 12 січня 1967 року про об'єднання населених пунктів, які злилися, до Великої Слобідки приєднано село Слобідка.

село Велика Слобода
Залізнична зупинка Залізнична зупинка
Країна	Україна
Область	Хмельницька область
Район/міськрада	Кам'янець-Подільський район
Громада	Слобідсько-Кульчієвецька сільська громада
Основні дані
Засноване	1460
Населення	899 мешканців (1998 рік)
Поштовий індекс	32375
Географічні дані
Географічні координати	48°34′29″ пн. ш. 26°42′43″ сх. д.
Місцева влада
Карта
Велика Слобода
Велика Слобода
Мапа

Географія

Село Велика Слобідка лежить при впадінні річки Мукша в Дністер. Поруч проходить залізниця, станції Велика Слобода, Магістраль. Біля села багато дачних кооперативів.

Назва

Раніше Велика Мукша. Перейменовано 7 березня 1946 року Указом Президії Верховної Ради УРСР.

Назва Мукша за однією з версій походить від давньо-слов'янської богині Мокоші.

Мукш до революції було безліч — а зараз немає жодної. Футори Мукша — територія навколо міської ткацької фабрики, Мукша Панівецька злилася з Панівцями. Була ще Мукша Боришковецька, Мукша Кульчієвецька, Мукша Колубаївська… Всі села вздовж цієї невеликої дністровської притоки були тезками. Королева всіх Мукш, Мукша Велика, стала Великою Слобідкою.

У 2016 році Верховна рада України перейменувала селище Жовтневе у межах Кам'янця у Мукшу Китайгородську (вона ж Міська Мукша).

Історія

Перша згадка — 1460 року (у списку поселень, з яких польський король дозволив брати десятину на користь кам'янецького біскупа).

В XVI ст. Мукша сильно страждала від татарських набігів: в 1530—1542 р. тут було всього два плуги і млин. З власниками якась плутанина. З 1565 по 1783 рр. поселення начебто належало Хоцимірським — принаймні, так стверджує Ю.Сіцинський. В той же час під 1678 р. (турецьке панування якраз) власниками є Домбровські та Казаковські. Йосип Домбровський значиться у власниках і в 1702 р. 1790 рік: власниками Мукші є Іван Маковецький і Войцех Хлібовський.

З XVІІІ і аж до початку ХХ століття Мукша належала роду Лесьневичів. Першим задокументованим власником Мукші з цього роду був сохачевський мечник Юзеф Лесьневич (помер у 1782 р.). Село він викупив у родичів своєї дружини Єфрозини Домбровської. В подружжя було восьмеро дітей — між кількома синами й розділили Мукшу і 11 тисяч флоринів з приданого Єфрозини (від другої дружини Йоанни Ширин мав ще одного сина — назвав Юзефом). Найбільшу частину маєтку, за версією Романа Афтаназі, отримав третій син від першого шлюбу Гонорат Лесьневич (помер в 1816 р.). Далі маєток успадкував його син Мартин (нар. у 1799 р.). власник також Теремківців і Юрківців. Друга частина Мукші належала іншому сину Юзефа Лесьневича — Нікодема (помер у 1821 р.), власника також Боришківців. Потім цю частину села успадкував один з його трьох синів — Вінцент (народився у 1793 р.), маршалок шляхти кам'янецького повіту. Далі ця частина Мукші дісталася його доньці від першого шлюбу Йоанні, дружині Болеслава Заремби. Заремба продав свій маєток Махнівці на Галичині — і переїхав з родиною на Поділля.

В ІІ половині ХІХ ст. більшу частину Мукші (430 десятин) скупив син Вінцента від першого шлюбу — Зигмунт Лесьневич. Менша частина (269 десятин) лишилася у його сестри Пелагеї Лесьневич. Десь так село і ділилося до Першої світової війни.

Де кілька власників — там кілька дворів. Були вони досить скромні: зберігся найбільший з них, і він пишнотою нікого не вразить. Все, що може тут викликати ахи — річка Мукша і Дністер десь внизу. Навіть тепер, через три десятиліття існування Дністровського водосховища, річка досить далеко від двору Лесьневичів, а колись вона була ще далі. А от похмурі, роздратовані якісь скелі видно було й тоді. Їх називали «замчиськом» — дійсно, дуже схоже на середньовічні руїни. Зараз ця краса відома як «козяча церква».

Одноповерхову довгу хатину з колонами звели на межі XVIII-ХІХ ст., а у 1830-х Вінцент Лесьневич розширив будинок, прибудувавши до нього двоповерховий корпус з бальною залою. Колони Роман Афтаназі класифікує як тосканські, але це дуже така сільська Тоскана, сьома вода на дністровському киселі.

Парк тут був невеликий (на кручах не розгонешся), без старих дерев — але наповнений акацієвим цвітом. Зараз тут скромний спортивний майданчик школи — бо в родинному гнізді Лесьневичі вчилися діти. Станом на 1895 р. Мукшою володіли Сигізмунд та Пелагея Лісневичі.

1963 року в селі відкрито дільничну лікарню.

За даними на 1998 рік: дворів — 339, мешканців — 899.

Археологія

Мукшанське городище — знаходиться неподалік від с. Велика Слобідка. Стаціонарні археологічні дослідження городища не проводились. Мукшанське городище розташовано на мису високого берегового плато при впадінні р. Мукша в Дністер. В плані воно округле; розмір майданчика 45×55 м. Майданчик рівний. Вал простежується лише з напільного боку. Висота вала до 1,6 м, глибина рову до 1 м. З боку мису на схилі, дещо нижче майданчику проходить короткий відрізок неглибокого рову. Культурний шар на городищі і на полях за ровом відноситься до ХІІ-ХІІІ ст. За типологією, Мукшанське городище відноситься до сторожових городищ.

Відомі люди

Володимир Андрейцев

У селі народилися:

• член-кореспондент АН УРСР, ректор Київського медичного інституту Семен Лаврик;
• гуморист і драматург Володимир Мар'янин,
• доктор юридичних наук Володимир Андрейцев.

У селі народився і жив до смерті кавалер трьох орденів Слави Іван Федорович Андрейцев (1912—1985).

Цікаві факти

Ще наприкінці ХІХ ст. ходили легенди про хід, який пов'язував між собою печери на правому березі Мукші з Устям (а це кілометрів 6, напевно, може й більше).

Охорона природи

Село лежить у межах національного природного парку «Подільські Товтри».

Література

• Сецинский Е. Исторические сведения о приходах и церквях Подольской епархии. I. Каменецкий уезд. — Каменец-Подольский, 1895. — С. 181-184.
• Гарнага І. Звідки пішла назва. Брага. Велика Слобідка. Вербка // Прапор Жовтня (Кам'янець-Подільський). — 1971. — 21 серпня. — С. 4.
• Томчишина Н. І., Коваленко С. Л. Кам'янець-Подільський район (1923—1998 рр.): Інформаційний довідник. — Кам'янець-Подільський, 1998. — С. 29.
• А чому Сокіл — Сокіл?..: Історія рідного краю / Підготувала Катерина Квятковська // Сім днів (Кам'янець-Подільський). — 2004. — 23 січня. — С. 4.
• http://www.castles.com.ua/muksza.html