Вулиця Остапа Вишні (Полтава)
Вулиця Остапа Вишні — вулиця у місті Полтаві. Пролягає від перехрестя з вулицями Європейською та Патріарха Мстислава до перехрестя з вулицею Пушкарівською, а також утворює перехрестя з вулицями Раїси Кириченко та Сінною.
| Вулиця Остапа Вишні Полтава | |
|---|---|
![]() Вулиця Остапа Вишні Вулиця Остапа Вишні | |
| Район | Шевченківський |
| Назва на честь | письменника Остапа Вишні |
| Колишні назви | |
| Старокладовищенська | |
| Загальні відомості | |
| Протяжність | 710 м. |
| Поштові індекси | 36039[1] |
| Будівлі, пам'ятки, інфраструктура | |
| Забудова | садибна, багатоповерхова, промислова |
| Підприємства | ВО «Лтава», хлібозавод № 2 |
| Парки | парк імені І. П. Котляревського |
| Зовнішні посилання | |
| У проєкті OpenStreetMap | пошук у Nominatim |
| Мапа | |
Прилучається вулиця В'ячеслава Чорновола.
Історія та забудова

Виникла й почала забудовуватись у середині ХІХ століття. Спершу мала назву вулиця Старокладовищенська. Сучасна назва — на честь українського письменника-сатирика та гумориста Остапа Вишні.
На початку парної сторони — приватна садибна житлова забудова. Далі за перехрестям з вулицями Раїси Кириченко та Сінною, з парної сторони розташовано — дві п'ятиповерхівки радянського періоду, а з непарної — комплекс будівель колишнього військового містечка, так званих «Червоних казарм», споруджений ще у 1876—1893 роках спеціально для військових частин армії Російської імперії. У військовий комплекс входили казарми для солдат, навчальні приміщення, домова церква, порохові склади. Назву «Червоні казарми» він отримав через червоний колір цегли, з якої споруджено ці будівлі[2]. У 2011 році військові передали колишнє військове містечко у комунальну власність місту. Попередньо там планували «спальний квартал». У 2013 році влада планувала передати колишні військові об'єкти УПЦ МП під православну школу[3]. У березні 2016 року, у міськраді вперше заговорили про передачу нерухомості у державну власність — Національній гвардії України[4]. Під № 5 розташований полтавський хлібозавод № 2[5].
