Військова хунта

Військо́ва ху́нта або просто ху́нта (ісп. Junta militar, junta, від лат. junctus — об'єднаний, пов'язаний) — вид авторитарного політичного режиму, військово-бюрократична диктатура, встановлена внаслідок військового перевороту і яка здійснює диктаторське правління методами терору[1]. Розповсюдження поняття отримало від військових режимів у латиноамериканських країнах. В радянській політологічній науці під «хунтою» малася на увазі влада реакційних військових угруповань в ряді капіталістичних держав, що встановили режим військової диктатури фашистського або близького до фашизму толку[2].

На пострадянському просторі поняття отримало чітко негативну конотацію, тому також використовується в пропагандистських цілях для створення негативного образу уряду тієї чи іншої держави[3][4]. В переносному сенсі поняття «хунта» також застосовується щодо урядів клептократичних держав з високим рівнем корупції. У розмовній мові термін може застосовуватися навіть відносно групи осіб, які діють за взаємною згодою з непорядними цілями[5].

Хунта як політична система

Військова хунта була одним з наймасовіших видів авторитарних режимів, що виникли в період звільнення низки країн від колоніальної залежності і формування національних держав: в традиційних суспільствах військові виявлялись найбільш організованою і згуртованою соціальною групою, здатною об'єднати суспільство на основі ідеї національного самовизначення.

Після приходу до влади політичний курс військової верхівки в різних країнах отримував різної спрямованості: в одних державах він призводив до відсторонення від влади корумпованих компрадорських еліт і в цілому був на користь формуванню національної держави (Індонезія, Тайвань), в інших випадках військова верхівка сама ставала інструментом реалізації впливу впливових центрів сили, зокрема більшість військових режимів в Латинській Америці фінансували США^{[джерело?]}.

Після Другої світової війни більшість військових хунт мали перехідний характер, зазвичай еволюціонуючи від авторитаризму до демократії (Іспанія, Чилі, Південна Корея, Бразилія, Аргентина та ін.). Причинами цього вважаються, з одного боку — зростання політико-економічних протиріч, які не можна вирішити при авторитарній формі правління, з іншого боку — зростанням впливу індустріально розвинених країн, які намагалися розширити сферу демократичних цінностей.

Найвідоміші військові хунти

Країна	Роки	Назва
Таїланд	1932—1973 1976—1980 1991—1992 2006—2008	Військове правління Хунта 1976 року Національна миротворча рада Рада національної безпеки
Нігерія	1966—1979 1983—1998	Військові хунти
Греція	1967—1974	Режим полковників
Перу	1968—1980	Диктаторський військовий уряд
Бразилія	1930 1969	Перша військова хунта Друга військова хунта
Сомалі	1969—1991	Верховна революційна рада
Болівія	1970—1971 1980—1982	Болівійські військові хунти
Чилі	1973—1990	Диктатура Піночета
Португалія	1974—1976	Рада національного порятунку
Ефіопія	1974—1987	Дерг
Аргентина	1976—1983	Процес національної реорганізації
Сальвадор	1979—1982	Революційна Хунта
Ліберія	1980—1986	Рада народного порятунку
Польща	1981—1983	Військова рада національного порятунку
М'янма	1988—2011	Державна рада миру і розвитку
Гаїті	1991—1994	Хунта генерала Седра
Мавританія	2008—2009	Хунта Абдель Азіза
Єгипет	2011—2012	Вища рада Збройних сил
Малі	2012—2013	Національний комітет з відновлення демократії і відродження держави в Малі
Центральноафриканська Республіка	2013—2014	Уряд Мишеля Джотодія
Мадагаскар	2009—2014	Високий тимчасовий орган

Невдалі військові хунти

• Путч генералів — заколот французьких військ в Алжирі проти де Голля (1961)

Країни, що знаходяться під управлінням військових хунт

•  Фіджі (з 2006)
•  Таїланд (з 2014)

Див. також

• Військова диктатура

Примітки

1. Політологічний енциклопедичний словник. / За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна. — К., «Генеза», 1997.
2. Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
3. Россией правит хунта. «Одинцово-ИНФО». 11 ноября 2008. Процитовано 23 квітня 2014.
4. Гайич С. Кровавая Пасха, или распад Киевской хунты и мирового неотроцкизма. www.geopolitica.ru. Процитовано 22 квітня 2014.
5. Хунта. Энциклопедический словарь. 2009. Процитовано 23 квітня 2014.

Література

• В. Г. Круговая. «Черные полковники» в Греции. 1967—1974 гг. // «Новая и новейшая история» (Москва). — 2001. — № 3. — С. 64-80.(рос.)
• Політологічний енциклопедичний словник. / За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна. — К., «Генеза», 1997.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Сирота Н. М. Политические системы и режимы. // Политология. Курс лекций. — С-Пб : «Питер», 2006. — С. 106-108. — ISBN 5-469-01194-1.
• Andre Gunder Frank, «Economic Genocide in Chile: Open Letter to Milton Friedman and Arnold Harberger», in Economic and Political Weekly, Vol. 11, No. 24 (12 June, 1976), pp. 880–888.(англ.)
• Edward Luttwak, Coup d'état: A Practical Handbook, Harvard University Press, 2016, 304 p.(англ.)
• Mary Helen Spooner, Soldiers in a Narrow Land: The Pinochet Regime in Chile, Berkeley, Los Angeles and London: University of California Press, 1994, 322 p.(англ.)
• В. Смолянюк. Хунта // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.765 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання

• Дмитрий Воронин. Аргентина времен хунты: коллапс права (2013)(рос.)
• Лев Македонов. Диктаторы сели за похищение детей (2012)(рос.)
• Андрей Сидорчик. Режим «черных полковников». История последней военной диктатуры в Европе (2017)(рос.)
• Роман Тиса. Українська ідеолоґія. Частина 2. Піночетофілія (2015)
• Е. Трифонов. Палачи и жертвы «грязной войны»(рос.)