Гольшани
Гольшани (біл. Гальшаны, лит. Alšėnai) — агромістечко в Ошмянському районі Гродненської області Білорусі. Адміністративний центр Гольшанської сільради. Село розташоване на відстані 20 км (дорогами) від районного центру, міста Ошмяни, на лівому березі річки Гольшанки. Населення 1075 осіб (2006).
|
Координати 54°15′20″ пн. ш. 26°00′51″ сх. д.
|
.jpg.webp)
Історія
Перша згадка села відноситься до XIII століття. З XIII по XVI століття село було центром уділу русько-литовських князів Гольшанських. Із цього роду, зокрема, походила Софія Гольшанська — дружина польського короля Владислава Ягайло, яка стала родоначальницею династії Ягеллонів.
У XIV—XV століттях Гольшани відігравали значну роль у політичному та культурному житті Великого князівства Литовського. У «Новгородському літописі» Гольшани згадуються у 1387 та 1406 роках. У XVI столітті князі Гольшанські побудували в містечку протестантський храм, перетворений пізніше в католицький костел.
У 1440 і 1492 роках в Гольшанах збиралися з'їзди впливових феодалів Великого князівства Литовського[1].
З XVII століття містечком володів рід князів Сапіг — спадкоємців володінь Гольшанських. У 1618 році Павло Стефан Сапіга розпочав в Гольшанах будівництво мурованого костелу та житлового корпусу монастиря францисканців, а також нового замку. Сапіги заснували в Гольшанах паперову мануфактуру, яка випускала велику кількість якісного паперу (існувала до кінця XVII ст.).
В католицькому костелі були поміщені мармурові саркофаги, у яких покоїлися тіла Богдана Сапіги та трьох його дружин[2].
У XVIII ст. різні частини Гольшан перебували у володінні Кунцевичів, Масевичів, Паців та інших родин. У 1746 р. маєток перейшов у володіння роду Жаб.
В XV—XIX століттях у містечку існував великий центр вироблення кахлів.
З 1795 року, після третього поділу Речі Посполитої, населений пункт був у складі Російської імперії, і входив до Ошмянського повіту Віленської губернії. У 1832 р. російською владою був закритий монастир францисканців. На його місці розташувався російський гарнізон. В час січневого повстання 1863—1864 рр., один з його керівників С. Мінейко планував створити в Гольшанах повстанський центр.
У 1871 році в містечку відбувся селянський бунт проти місцевого жителя і російської влади.
Наприкінці XIX століття Гольшанским замком володів російський військовослужбовець Горбанев, який наказав розібрати велику частину замку на цеглу. У 1892 році, згідно з «ЕСБЄ», у Гольшанах проживало 1855 жителів.
З 1921 року село входило до складу Польщі, з 1939 року — до складу Білоруської РСР. З 1940 року — центр сільради. З 1941 по 1944 рік перебувало під німецькою окупацією.
Пам'ятки
- Руїни Гольшанського замку (XVII століття),
- Костел францисканців (1618, перебудований в 1770-ті),
- торгові ряди, житлові будинки кінця XIX-початку XX століть в центрі.
У півтора кілометра від Гольшан на правому березі річки Карабель городище (XII—XIV століття) і поселення, при розкопках якого знайдена кераміка ранньої залізної доби і часів Київської Русі.
В селі народився революціонер і радянський державний діяч Костянтин Костянтинович Стрієвський (1885—1938).
У художній літературі Гольшани знайшли своє відображення у детективному романі білоруського письменника Володимира Короткевича «Чорний замок Ольшанський».
Примітки
- Грынявецкі В. Гальшаны Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя. — Мінск: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — С. 493.
- Гольшаны // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)(рос.)