Гута (Ужгородський район)
Гу́та — село в Ужгородському районі Закарпатської області. Відстань до райцентру становить близько 13 км і проходить автошляхом Н13.
| село Гута | |
|---|---|
| Країна | |
| Область | Закарпатська область |
| Район/міськрада | Ужгородський район |
| Рада | Кам'яницька сільська рада |
| Облікова картка | Гута |
| Основні дані | |
| Населення | 285 |
| Поштовий індекс | 89411 |
| Телефонний код | +380 312(2) |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°42′17″ пн. ш. 22°22′04″ сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
318 м |
| Відстань до обласного центру |
13,8 км |
| Відстань до районного центру |
13,8 км |
| Найближча залізнична станція | Ужгород |
| Відстань до залізничної станції |
13,2 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 89411, с. Кам'яниця, вул. Ужанська, 105 |
| Сільський голова | Коваль-Мазюта Марія Юріївна |
| Карта | |
![]() Гута | |
![]() Гута | |
| Мапа | |
| |
Село не згадується в урбаріальному описі від 1631 року. Гута, очевидно, виникла близько середини XVII ст. Засновниками села були переселенці, майстри з виготовлення скла, яких у той час називали гутниками.
За урбаріальним описом 1691 року в Гуті обліковано 7 домогосподарств склоробів, які зараховані до желярських. У 1715—1720 рр. село спорожніло.
У другій половині XVIII ст. село було заселено новими руськими переселенцями.
Колись же село було центром виробництва скла, деревного вугілля, заготівлі лісу, а пізніше — постачальником фруктів чи не для всього Радянського Союзу. За урбаріальним описом 1691 року в Гуті обліковано 7 домогосподарств склоробів. Скло виплавляли з піску, який добували тут же. Також технологія виробництва вимагала наявності поташу, який робили із деревної золи. Тому вирубки лісу та виготовлення деревного вугілля також довгий час були супутніми, а потім і самостійними промислами у цій місцевості.
Зараз про «скляне» минуле села свідчить лише назва. До речі, не одна. Поселення, яке сьогодні є цілісною адміністративною одиницею, історично складалося з трьох географічних хуторів-осередків: Середньої Гути, Сухої Гути та… Скляної Гути. Ці назви місцеві мешканці використовують й сьогодні. Щоправда, Скляна Гута — найдавніша частина поселення — вже не існує. Там, де вона розташовувалася, зараз стоїть прикордонна застава. Від центральної вулиці до неї — близько кілометра. через Суху Гуту була прокладена вузькоколійка, нею ліс доправляли до Ужгорода, а потім і далі — за кордон. Паровоз, який возив деревину, місцеві мешканці називали ласкаво — Пітіко.
Село неабияк славилося черешнями. «Злата Гута» — так колись називали населений пункт за надзвичайну урожайність і за те, що тут усе росло, усе приймалося. у селі є два храми — старий римо-католицький та новий православний. Нову церкву кілька років тому збудували на місці колишньої радянської… бані. Ще одна цікава сакральна пам'ятка розташована на Сухій Гуті — там збереглася давня дзвіниця з вигравіруваною датою — 1807 рік.
Населення
За переписом населення 2001 року в селі мешкали 282 особи[1].
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[2]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 92,63 % |
| словацька | 3,86 % |
| російська | 3,51 % |
Туристичні місця
- центр виробництва скла
- через Суху Гуту була прокладена вузькоколійка, нею ліс доправляли до Ужгорода, а потім і далі — за кордон. Паровоз, який возив деревину, місцеві мешканці називали ласкаво — Пітіко.
- старий римо-католицький храм
- давня дзвіниця з вигравіруваною датою — 1807 рік.
Примітки
- Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон , Рік. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 1 лютого 2019.
- Розподіл населення за рідною мовою, Закарпатська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 1 лютого 2019.


