Діярбакир

Діярбаки́р (тур. Diyarbakır), Амед (курд. Amed), Тигранакерт (вірм. Դիարբեքիր/Ամիդ/Տիգրանակերտ)  — велике місто у південно-східній Туреччині, адміністративний центр ілу (провінції) Діярбакир. Місто розташоване на березі річки Тигр та має населення близько 600 тис. мешканців[1]. Місто відоме своєю культурою, фольклором і кавунами. Його населення переважно курдське[2], а місто інколи називають «неофіційною столицею» Турецького Курдистану[3].

Діярбакир
Diyarbakır
ئامه‌د
ܐܡܝܕ‎
—  Місто  —
Координати: 37°54′39″ пн. ш. 40°14′12″ сх. д.
Країна Туреччина
Регіон Пд.-Сх. Анатолія
Іл Діярбакир
Уряд
 - Мер Осман Байдемір (DTP)
 - Губернатор Ефкан Ала
Висота над р.м. 675 м 
Населення (2013) 930,266
 - Усього 1,300,000
Населення міст Туреччини
Часовий пояс EET (UTC+2)
 - Літній час EEST (UTC+3)
Поштовий код 21x xx
Телефонний код(и) (0090)+ 412
Автомобільні номери 21
Вебсайт: www.diyarbakir-bld.gov.tr
Діярбакир
Розташування міста на мапі Туреччини

Історія

Історична назва цього стародавнього міста — Аміда або Амед. У IV ст., по велінню Констанція II, навколо нього були зведені міські мури з базальтових тесанних каменів. У 359 році Амід був завойований іранським шахом Шапуром. Згодом Юстиніан I відвоював місто і провів додаткові фортифікаційні роботи. Потім Амід знову перейшов в іранські руки. У 640 році був завойований арабським плем'ям Бекір (або Бакр), і на його честь отримав назву Діярбекір. Діярбекір був одним з пунктів Великого шовкового шляху. У 958 візантійці повернули контроль над містом. У 1001 році Діярбекір став резиденцією курдської династії Мерванідів. У 1085 році перейшов в туркменські руки. У 1534 році Діярбекір був завойований султаном Сулейманом I Кануні і увійшов до складу Османської імперії. Візантійська фортеця отримала назву Іч-кале.

14 грудня 1847 року після придушення повстання курдського вождя Бедрхан-бея, Діярбекір став центром «провінції Курдистан»[4] . Територія провінції, однак, була населена переважно вірменами. У Діярбекірі існувало 7 вірменських шкіл. У 1864 році провінція Курдистан перейменована в провінцію Діярбекір. У XIX—XX століттях османська влада часто ув'язнювала в Діярбекірській в'язниці діячів болгарського і македонського національно-визвольного руху.

1-3 листопада 1895 року, за султана Абдул-Гаміда II, турки влаштували в місті різанину вірменів і ассирійців[5].. У різанині й грабежах брали активну участь поліція і аскери. Загинуло 3000, поранено було 1500 чоловік. Вщент було зруйновано 2 приміських вірменських села. Частина вірмен, вдалася до самооборони, зуміла відкинути фанатичний мусульманський натовп. Кілька тисяч людей знайшли притулок у французькому консульстві[6], католицьких церквах. Ассирійцям вдалося захистити недоторканність своїх храмів, у них ховалися як ассирійці, так і вірмени.

У 1908—1909 роках Діярбекірське відділення партії «Єднання і прогрес» очолював місцевий туркмен Зія Гекальп — майбутній заступник міністра внутрішніх справ Талаат-паші.

На 1915 рік у місті та прилеглих селах, проживало 296 000 чоловік, з яких вірмени — 105 000 (35,5 %[7]), курди — 55 000 (18,6 %), турки — 45 000 (15,2 %), інші народи (ассирійці, араби, черкеси тощо) — 91 000 (30,7 %). Християни становили понад 50 % населення міста. В результаті організованого владою Османської імперії (перш за все — Талаатом і Гекальпом) геноциду, все християнське населення було знищено або депортовано[7]. Знищивши в червні 1915 р найбільш впливових представників вірменської громади, турецька влада до жовтня того ж року депортували в Рас-вул-Айн і винищили переважну більшість місцевих вірмен.

Кемалісти встановили контроль над Діярбекіром у 1923 році. У 1937 році Ататюрк особисто відвідав Діярбекір після чергового конфлікту з місцевими курдами і розпорядився замінити популярне у курдів ім'я міста Діярбекір на співзвучне Діярбакир (від турецького слова «bakır» — «мідь»).

У 1966 році в Діярбакирі заснована філія Анкарського університету, що стала у 1973 року незалежним університетом Тігріс.

У 1981—2002 роках Діярбакир, через бойові дій між турецькою армією і загонами КРП (Курдської робітничої партії), був закритим містом.

Клімат

Місто знаходиться у зоні, котра характеризується середземноморським кліматом. Найтепліший місяць — липень із середньою температурою 30 °C (86 °F). Найхолодніший місяць — січень, із середньою температурою 1.7 °С (35 °F).[8]

Клімат Діярбакира
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Абсолютний максимум, °C 15 21 25 31 42 41 45 47 42 35 25 17 47
Середній максимум, °C 5 8 13 19 25 32 37 37 32 24 15 8 21
Середня температура, °C 1 3 8 13 18 25 30 29 25 17 9 4 15
Середній мінімум, °C −2 −1 2 7 11 17 22 21 16 10 3 0 9
Абсолютний мінімум, °C −21 −16 −13 −2 −2 7 12 8 3 1 −7 −22 −22
Норма опадів, мм 70 60 60 70 40 10 0 0 0 30 50 70 490
Джерело: Weatherbase

Див. також

Посилання
  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 15 серпня 2009. Процитовано 4 вересня 2010.
  2. Distribution of Kurdish People, GlobalSecurity.org
  3. Gunter, Michael M. (April 2004). Why Kurdish Statehood is Unlikely. Middle East Policy: 106. «As some have noted, Turkey's road to the EU lies through Diyarbakir (the unofficial capital of Turkish Kurdistan)»
  4. Emir Bedirhan Lütfi Ahmad Ramiz bgst 2007 p.113 (translation of Takvim-i Vekayi)
  5. Gunter, Michael. The Kurdish Predicament in Iraq: A Political Analysis. с. 8.
  6. Завдяки великодушності і сміливості консула Г. Мейра.
  7. Dumper, Michael. Cities of The Middle East and North Africa: A Historical Encyclopedia. с. 130.
  8. Клімат Діярбакира


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.