Комітет Світової спадщини ЮНЕСКО

Комітет світової спадщини ЮНЕСКО є підрозділом Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, що вповноважений додавати пам'ятки до списку Світової спадщини UNESCO та вилучати їх. Відповідальний за імплементацію Конвенції про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини, Комітет розпоряджається коштами Фонду всесвітньої спадщини, зокрема, надає їх країнам-учасникам Конвенції. Він має останнє слово щодо того, чи внесено об’єкт до Списку всесвітньої спадщини. Комітет розглядає звіти про стан збереження вписаних об'єктів і просить держави-учасниці вжити заходів, якщо об'єкти не керуються належним чином. Він також приймає рішення про внесення або виключення об'єктів у Списку всесвітньої спадщини, що перебуває під загрозою. Комітет складає 21 представник від суверенних держав[1], обрані на чотирирічний термін Генеральною Конференцією[2].

Логотип проекту Світова спадщина ЮНЕСКО

Сесії

Комітет проводить щорічні сесії з метою розгляду стану Світової спадщини, заходів щодо її захисту, долучення нових об'єктів тощо[2]. Серед заходів, що спрямовані на порятунок об'єктів — занесення їх до списку Світової спадщини під загрозою знищення та субсидії на відновлювальні роботи. Відповідальність за збереження пам'яток несуть суверенні держави, на території яких вони розташовані. В випадку продовження дій, що руйнують цінність об'єктів, або їх фізичного зникнення відбувається вилучення зі списку Світової спадщини. Наявність таких об'єктів є не лише питанням престижу країни, але й її туристичної привабливості. Двічі Комітет світової спадщини вилучав об'єкти зі списку, як такі, що втрачені.

Сесії Рік Дати Місце проведення Країна Примітки[3]
1 1977 27 червня–1 липня Париж  Франція Затверджені перші дванадцять номінованих об'єктів
2 1978 5–8 вересня Вашингтон  США Кількість зросла до 57, серед них — перший об'єкт на території СРСР, Біловезька пуща
3 1979 22–26 жовтня Каїр і Луксор  Єгипет
4 1980 1–5 вересня Париж  Франція Кількість об'єктів у списку подолала межу в 100 записів
5 1981 26–30 жовтня Sydney  Австралія
6 1982 13–17 грудня Париж  Франція
7 1983 5–9 грудня Флоренція  Італія
8 1984 29 жовтня–2 листопада Буенос-Айрес  Аргентина
9 1985 2–6 грудня Париж  Франція
10 1986 24–28 листопада Париж  Франція
11 1987 7–11 грудня Париж  Франція
12 1988 5–9 грудня Бразиліа  Бразилія
13 1989 11–15 грудня Париж  Франція
14 1990 7–12 грудня Банфф  Канада Перші об'єкти на території України: Свята Софія та Києво-Печерська лавра
15 1991 9–13 грудня Карфаген  Туніс
16 1992 7–14 грудня Санта-Фе  США
17 1993 6–11 грудня Картагена  Колумбія
18 1994 12–17 грудня Пхукет  Таїланд Резервація орикса в Омані через 13 років стане першим об'єктом вилученим зі списку
19 1995 4–9 грудня Берлін  Німеччина
20 1996 2–7 грудня Мерида  Мексика Список подолав рубіж у 500 записів
21 1997 1–6 грудня Неаполь  Італія
22 1998 30 листопада–5 грудня Кіото Японія Історичний центр Львова став другою пам'яткою Світової спадщини на теренах України
23 1999 29 листопада–4 грудня Марракеш  Марокко
24 2000 27 листопада–2 грудня Кернс  Австралія
25 2001 11–16 грудня Гельсінкі  Фінляндія
26 2002 24–29 червня Будапешт  Угорщина
27 2003 30 червня–5 липня Париж  Франція
28 2004 28 червня–7 липня Сучжоу  КНР
29 2005 10–17 липня Дурбан ПАР Визнання отримала Геодезична дуга Струве, деякі пункти якої є на території України
30 2006 8–16 липня Вільнюс  Литва
31 2007 23 червня–1 липня Крайстчерч  Нова Зеландія Букові праліси Карпат з України та Словаччини ввійшли до списку як природний об'єкт
32 2008 2-10 липня Квебек  Канада
33 2009 22-30 червня Севілья  Іспанія Долина Ельби в Дрездені вилучена після будівництва мосту, що порушив її ландшафт
34 2010 25 липня-3 серпня Бразиліа  Бразилія
35 2011 19-29 червня Париж  Франція Світової спадщиною визнана Резиденція митрополитів Буковини і Далмації в Чернівцях
36 2012 25 червня-5 липня Санкт-Петербург  Росія
37 2013 17-27 червня Пномпень  Камбоджа Херсонес Таврійський і дерев'яні церкви Карпатського регіону доповнили список
38 2014 15-25 червня Доха  Катар Кількість пам'яток перевищила 1000[4]
39 2015 28 червня-8 липня Бонн  Німеччина
40 2016 10-20 липня Стамбул  Туреччина
41 2017 2-12 липня Краків  Польща
42 2018 24 червня-2 липня Манама  Бахрейн

Поточний склад Комітету

На початок 2016 року до Комітету світової спадщини входять 21 представник таких країн-учасниць: Ангола, Азербайджан, Буркіна-Фасо, В'єтнам, Зімбабве, Індонезія, Казахстан, Республіка Корея, Куба, Кувейт, Ліван, Перу, Польща, Португалія, Танзанія, Туніс, Туреччина, Філіппіни, Фінляндія, Хорватія, Ямайка. Більшість із них мають мандат до 2017 року. На сесії, проведення якої планується у Стамбулі в липні 2016 року, головуватиме Лейла Улкер (Lale Ülker) з Туреччини, доповідачем має бути кореянка Юджін Йо (Eugene Jo), заступниками голови комітету є представники Лівану, Перу, Польщі, Танзанії та Філіппін[5].

Примітки
  1. За інформацією вебсайту UNESCO World Heritage, States Parties вважаються країни, що підписали та ратифікували The World Heritage Convention.
  2. The World Heritage Committee. UNESCO World Heritage Site. Процитовано 14 жовтня 2006.
  3. Centre, UNESCO World Heritage. UNESCO World Heritage Centre - World Heritage List. whc.unesco.org (англ.). Процитовано 7 березня 2016.
  4. Centre, UNESCO World Heritage. World Heritage List reaches 1000 sites with inscription of Okavango Delta in Botswana. whc.unesco.org (англ.). Процитовано 7 березня 2016.
  5. Centre, UNESCO World Heritage. UNESCO World Heritage Centre - 40th session of the Committee. whc.unesco.org (англ.). Процитовано 7 березня 2016.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.