Мантуанський собор
Мантуанський собор або Катедральний собор Мантуї (італ. Duomo di Mantova) — головний храм італійського міста Мантуя, з довгою історією створення і перебудов.
| Катедральний собор міста Мантуя | ||||
|---|---|---|---|---|
 Середхрестя Мантуанського катедрального собору | ||||
| 45°09′38″ пн. ш. 10°47′51″ сх. д. | ||||
| Країна | Італія | |||
| Місто | Мантуя | |||
| Тип | собор | |||
| Тип будівлі | собор | |||
| Стиль | середньовіччя + маньєризм + класицизм | |||
| Автор проєкту | архітектори Матільдо де Каносса, Якобелло та П'єрпаоло делла Мазеньє, Джуліо Романо, Джованні Баттіста Бертані, Ніколо Баскьєра | |||
| Архітектор | Jacobello dalle Masegned | |||
| Засновник | меценат єпископ Антоніо ді Гвіді Баньйо | |||
| Перша згадка | 10 ст. | |||
| Дата заснування | 1761 | |||
| Будівництво | можливо 10 ст.—1761 р. | |||
|
Основні дати: 14 ст. — 1761 | ||||
| Статус | Культурне надбання Італії | |||
| Стан | задовільний | |||
  Катедральний собор міста Мантуя Катедральний собор міста Мантуя (Італія) | ||||
| ||||
 Медіафайли у Вікісховищі | ||||
Історія
Первісно храм побудували в добу середньовіччя. За припущеннями храм перебудовував архітектор Матільдо де Каносса, архітектура була в стилі романики.
Храм збільшили у 15 столітті за ініціативи князя Франческо І Гонзага. Новий декор головного і бічного фасаду був розроблений архітекторами Якобелло та П'єрпаоло делла Мазеньє. Частково декор, розроблений Якобелло делла Мазеньє, збережений у правій частині споруди.
1545 року до перебудов собору залучили архітектора Джуліо Романо. Він не втручався в декор головного фасаду і бічних фасадів собору, а займався інтер'єром. Настанови, що саме треба зробити, Джуліо Романо отримав від кардинала Ерколе Гонзага, що був опозиційно налаштований до папи римського і новацій, започаткованих Донато Браманте та раннім Мікеланджело Буонарроті. Ймовірно, кардинал був консервативно налаштованою особою, бо Джуліо Романо створив план перебудов собору, що нагадував собор святого Петра у Римі ще середньовічної базилікальної доби. Лише форми колон та декор були новітніми. Перебудови затяглися і Джуліо Романо помер раніше, ніж встиг побачити цілком оновлений інтер'єр. По смерті Джуліо Романо справу продовжив архітектор Джованні Баттіста Бертані. Вже на той час собор міста втратив стилістичну чистоту і став конгломератом різних частин у різних стилях, чим і став цікавим. Відсутність стилістичної чистоти і конгломерат різних стилістик і художніх манер притаманний і живописному декору інтер'єра.
Нині існуючий головний фасад (цілком із мармуру) створений за ініціативи єпископа Антоніо ді Гвіді Баньйо. Проект створив австрійський архітектор і військовий інженер Ніколо Баскьєра в середині 18 століття.
Головний фасад
Головний фасад тричастинний і з трьома входами. Частини відокремлені пілястрами на всю висоту споруди. Далі трикутний фронтон з розкріповками. Осі пілястр продовжені до краю фронтону і акцентовані скульптурами на даху. Дзвіниця залишена з доби середньовіччя і ніяк не узгоджена з фасадами храму. Дзвіниця має сім дзвонів, частка котрих створена у 19 столітті.
Фасади собору
Головний вхід і фасад
Готичний декор правого бічного фасаду
Старовинна дзвіниця
Головний фасад як зразок фасадної архітектури, цікавої лише з одного боку
Інтер'єр
Собор має п'ять нав, що нічим не позначене на головному фасаді. В розпланування покладений латинський хрест з трансептом. Середхрестя перекрите куполом без архітектурного ліхтарика. Склепіння купола прикрашене стінописом на тему раю.
Поховання в соборі
За середньовічною традицією собор став меморіалом князівського дома Гонзага (володарів міста та їх дружин) та соборних єпископів. Серед поховань — надгробок засновника князівської династії Луїджі Гонзага.
Див. також
Джерела
- Альберти Леон Баттиста. Десять книг о зодчестве: В 2 т. М., 1935—1937
- Мастера искусств об искусстве. Т.2. Эпоха Возрождения/Под ред. А. А. Губера, В. Н. Гращенкова. М., 1966
- Ревякина Н.В. Итальянское Возрождение. Гуманизм второй половины XIV — первой половины XV века. Новосибирск, 1975.