Моріс Дені

Моріс Дені (фр. Maurice Denis; 25 листопада 1870, Гранвіль – 13 листопада 1943, Париж) — французький художник-декоратор першої половини ХХ ст.

Моріс Дені
фр. Maurice Denis
ранній фотопортрет
При народженні фр. Maurice Amédée Eugène Denis
Народження 25 листопада 1870(1870-11-25)
Гранвіль
Смерть 13 листопада 1943(1943-11-13) (72 роки)
  Париж)
(дорожньо-транспортна пригода)
Поховання ancient cemetery of Saint-Germain-en-Layed
Національність француз
Країна  Франція[1]
Жанр живопис
Навчання академія Жульєна (художня школа), Париж
Діяльність ілюстратор, літограф, письменник, художній критик, дизайнер, художник, графік, мистецтвознавець, art theorist
Напрямок реалізм, символізм
Покровитель Étienne Moreau-Nélatond, Denys Cochind і Gabriel Thomasd
Відомі учні Sigfride Billed, Jean Souverbied, Anastase Demiand, Robert Bouletd, Лемпицька Тамара, Yves Alixd, Jean Berqued і Alix Ayméd
Працівник Академія Рансонаd
Член Comité national de l'estamped, Академія красних мистецтв Франції і Saint John Society for the development of Christian artd
Твори Q17490760?, Q17490806? і Homage to Cézanned
Батько Constant Eugène Denisd
У шлюбі з Marthe Meurierd[2] і Elisabeth Graterolled[2]
Діти Noëlle Maurice-Denis Bouletd, Anne-Marie Poncet-Denisd, Bernadette Denisd, Dominique Denisd, Madeleine Denisd і François Denisd
Нагороди

Hercule Catenacci prized (1940)

 Моріс Дені у Вікісховищі
 Роботи у  Вікіджерелах

Ранні роки і освіта

Моріс Дені народився у 1870 році в Гранвілі. Мав просте походження, його батько працював на залізниці, мати — швачка. 1871 року родина перебралась на житло у передмістя Парижа у Сен-Жермен-ан-Ле. Моріс Дені житиме там все життя.

Юнак обрав художню кар'єру і згодом став учнем у академії (художній школі) Жульєна, використавши географічну наближеність небагатої родини до Парижа. Навчання продовжив у Школі красних мистецтв.

До цього періоду належить знайомство із Едуаром Вюйаром (1868—1940), П'єром Боннаром(1867—1947) та Полем Серюзьє (1864—1927).

Моріс Дені починав як реаліст і використовував у той період звучні фарби і маже академічну техніку роботи з олійними фарбами. Схильність до академічних тем він нестиме роками у власній творчості, бо тематика античності мала продовження в буржуазній культурі Франції все 19 століття. Через спокуси академізму свого часу пройшли такі різні французькі художники як Жак-Луї Давід, Теодор Жеріко, Енгр, Франсуа Мілле, Едгар Дега. Художником починав і майбутній скульптор Арістід Майоль, що навернувся до скульптури і виборов славу саме на академічних і ідилічних персонажах у бурхливу за трагічними подіями першу половину 20 століття.

1890 року Моріс Дені подав на виставку у «Салон» картину «Хлопчик з хору». Побутове трактування мав і «Портрет Марти біля піаніно», датований 1891 роком.

Італійський період

Власне навчання вже без нагляду вчителів Моріс Дені подовжив у Італії, де він перебував у 1890-1895 роках. Він старанно вивчав твори митців доби відродження, надаючи перевагу художникам XV століття, тобто кватроченто, з їх постійними творчими пошуками, несхожими художніми індивідуальностями і привабливістю навіть наївних і малорухомих образів. Серед митців кватроченто Моріса Дені приваблював П'єро делла Франческа, відомий фрескіст.

Моріс Дені теоретик

Ще 1890 року роздуми над шляхами мистецтва спонукали його до створення статті, оприлюдненої в журналі «Мистецтво і критика». Ідейну програму він запропонував і в період створення нового художнього товариства, відомого як «Набі» (Les Nabis). Небагатий тоді художник розділив одну студію разом із Боннаром та Вюйаром.

Зміни в художній манері
Моріс Дені. «Жіночий пляж у Перро-Гуйре», 1912 р.

На художника, що волав слави і фінансової успішності, почали впливати моди і пошуки в стилістиці сецесія, але художник утримався від радикалізації і навернувся до ідилічних, спокійних тем (його приваблювали сцени на пляжах), перейшов до тьмяних, висвітлених фарб і м'яких, нечітких контурів. Його картини почали нагадувати стінописи чи фрески. При цьому художник часто звертався до колористики французького рококо з низкою рожевих, блакитних, жовтуватих, зеленуватих фарб, іноді просто цукерково-солодкавих.

Він почав працювати художником-декоратором, практично відмовившись від драматичних і трагічних сюжетів, як і французькі імпресіоністи. Так, він створив декоративні панно для буржуазних маєтків барона Кошена у Парижі. Низка декоративних композицій Моріса Дені прикрасила приватні маєтки, театри, церкви у Франції і Німеччині.

Подорожі художника

Аби набратися нових вражень, художник окрім Італії відвідав звичний для французьких художників Алжир, Туніс, Німеччину, Грецію, Палестину, а наприкінці життя Сполучені Штати і Канаду.

Моріс Дені і замовник Іван Морозов

Серед багатих замовників художника опинився і Іван Морозов, володар Тверської мануфактури. При відвідинах Парижа, Морозов спілкувався із росіянами, що перебували у французькій столиці і керувався їх порадами. Серед радників Морзова був і Сергій Дягілєв. Останній і порадив фабриканту відвідати маєток барона Кошена з декоративними панно роботі Дені.

Морозов на той час опікувався перебудовами власного маєтку-палацу у Москві, котрі проводив архітектор Лев Кекушев (1862—1917). Розкішна Біла зала мала стати музичним салоном фабриканта. Декоративні панно роботи Дені сподобались багатію Морозову і той замовив Морісу Дені цикл великих панно для свого музичного салону. Морозов міг знати про декоративні панно роботи Дені для Музичного салона Мютценбеккера у місті Вісбаден і зажадав мати подібні.

Над новітнім (французьким з Парижа!) декором для Морозова працював і художник П'єр Боннар, котрий виконав три панно «Середземне море» для зали парадних сходів (панно Боннара давно зняте зі стін і передане до сховищ Ермітажу).

Декор Музичного салона і його доля
Моріс Дені. «Вітрець Зефір переносить зачаровану Психею за наказом Амура, ховаючи її від гніву Венери», декоративне панно для Білої зали маєтку Морозова у Москві 1907 року, нині Ермітаж.

Іван Морозов замовив створити фотографії ще порожнього Музичного салону і надіслав їх та розміри бажаних панно у паризьку майстерню Моріса Дені. Панно мали прикрасити стіни замість фресок. Художник не покидав Францію, а працював на батьківщині. Він також виговорив собі право самому обрати тематику. Багатому замовнику він запропонував «Історію Психеї», що походила з романа письменника Апулея. Тема мала давню історію втілення у мистецтві Італії і Франції, до неї звертались Рафаель Санті, Джуліо Романо, Пітер Пауль Рубенс, П'єр Сюблейра, Симон Вуе. «Історію Психеї» знали і у Російській імперії в добу класицизму завдяки перекладам Богдановича. Морозову ці глибини історії і культури були ні до чого.

Зараз до теми навернувся і Моріс Дені. Але зажадав створити її у новій інтерпретації, позбавивши грубуватої еротики і надмірної чуттєвості, як у творах Джуліо Романо і навіть у стінописах вілли Фарнезіна у Римі. Художник записав 12 грудня 1907 року:

...Я приготував мою майбутню Психею (московську), котра буде дуже цнотливою у порівнянні з Психеєю Джуліо Романо.

Тривожна, депресивна доба кінця XIX ст. була настояна на протиріччях і пошуках особливого змісту мистецтва, вищих символів тощо, що відбилось у мистецьких напрямках декаданс та символізм. Типові ознаки символізму мали і панно «Історія Психеї». Так, Психея — це уособлення людської душі, Амур — це кохання, котрого так прагне душа, вони поєднаються на остові Задоволень і тому подібне.

Моріс Дені знову старанно уникав драматичних сторін легенди і переводив її у низку ідилічних сцен з пляжами, оголеними фігурами і приємними, практично курортними пейзажами. Так, для першого, другого і п'ятого панно були використані пейзажі курорту Лаго Маджоре, де відпочивав Моріс Дені. У четвертому панно пейзаж створений на основі замальовки у саду Джусті у місті Верона. Ескізи до великих за розмірами панно пізніше передали у паризький музей д'Орсе. До того, як відіслати панно «Історії Психеї» до Морозова, художник показав їх у Парижі на Осінньому Салоні. У грудні картини, намотані на вал, прибули у Москву і їх натягли на підрамники та розмістили на призначених місцях.

Історія декорування Музичного салону багатія на цьому не закінчилася. Мороов запросив до себе у гості француза-художника і той прибув у Москву у січні 1909 року. Висока, холодна зала з колонами портиків і великими білими поверхнями справила на митця враження незакінченості і недоопрацьованості. Він і наважився створити нові додатки невеликих картин та замінити меблі. Нову тканину для меблів обирав багатий хазяїн. Моріс Дені створив невеликі картини і два нові панно над дверима. Кути великої зали запропонував заповнити бронзовими скульптурами роботи Арістіда Майоля, позаяк теми панно мали античні сюжети, а скульптури Майоля орієнтувались на академізм і класицизм. Залу оживили також новим комплектом меблів і керамічними вазами роботи Дені…

У зв'язку із початком війни у 1941 році усі панно художника-француза хутко познімали з підрамників і накатали на вал (первісно і Москву планували здати фашистам, розпочали евакуацію майна). Картини розкриють лише через десять років і тільки у майстернях Ермітажу, куди їх перевезли на реставрацію, бо частка живопису осипалась від невідповідних умов зберігання. Президія комуністичної Академії мистецтв СРСР недбало ставилась як до пам'яті про Морозова, так і до його московського помешкання. Частка малих картин Моріса потрапила до сховищ Державного музею образотворчих мистецтв імені Пушкіна, всі великі панно були передані до Ермітажу, тобто комплект був недбало роз'єднаний і втратив ансамблевість. Були роз'єднані і меблі, і скульптури та керамічні вази (вази роботи Дені перейшли до збірок ДМОМ). Тобто, створений за декілька років декоративний ансамбль був знищений і побачити речі на первісних місцях можна тепер лише на чорно-білих архівних фото…

Увічнення пам'яті. Музей художника

1980 року в колишньому житловому приміщенні Прийоре у Сен-Жермен-ан-Ле, де мешкала родина Дені, створений музей художника Моріса Дені.

Декоративні панно (галерея)

Портрети роботи М. Дені
Моріс Дені. «Автопортрет в саду будинку Прийоре», 1921 рік.
  • Моріс Дені. «Марта біля піаніно», 1891 р., Музей д'Орсе, Париж
  • Моріс Дені. «Марта Дені, дружина художника», 1893 р.
  • Моріс Дені. «Родина Меллерьйо», 1897 р.
  • Моріс Дені. «Абат Валле, 1889 р.

Див. також

Посилання
  • Гос. музей изобразительных искусств имени А. С. Пушкина, каталог картинной галереи, М., 1986
  • Jean Paul Bouillon, Maurice Denis, 1993, ISBN 2-605-00245-4 & ISBN 978-2-605-00245-0
  • Russell T. Clement, Four French Symbolists: A Sourcebook on Pierre Puvis de Chavannes, Gustave Moreau, Odilon Redon, and Maurice Denis, Greenwood Press, 1996, ISBN 0-313-29752-5 & ISBN 978-0-313-29752-6
  • Frèches-Thory, Claire, & Perucchi-Petri, Ursula, ed.: Die Nabis: Propheten der Moderne, Kunsthaus Zürich & Grand Palais, Paris & Prestel, Munich 1993 ISBN 3-7913-1969-8 (German), (French)
  • Paul Jamot, Maurice Denis, 1945, ASIN B000XY26Y6
  • Jean-Jacques Leveque, Maurice Denis, 2006, ISBN 2-86770-181-3 & ISBN 978-2-86770-181-8
  • Diane Goullard — Maurice Denis (1870—1943). Leçons de l'Italie, d'après son journal (Français) | Lessons from Italy, based on his Journal (English)
  • журнал «Сов. музей», № 3, 1992

Примітки
  1. Museum of Modern Art online collection
  2. https://www.musee-mauricedenis.fr/autre/article/en-savoir-plus-chronologie
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.