Мостафа Мірсалім

Сейєд Мостафа Ага Мірсалім (нар. 9 червня 1947, Тегеран) — іранський інженер і консервативний політик, колишній міністр культури і ісламської орієнтації. Він був кандидатом в президенти на виборах 2017 року[2], на яких зайняв третє місце, отримавши 1,17 % голосів[3].

Мостафа Мірсалім
перс. سید مصطفی میرسلیم‎
перс. سید مصطفی میرسلیم‎
Мостафа Мірсалім
перс. سید مصطفی میرسلیم‎
Під час реєстрації на президентських виборах в 2017 році
Міністр культури і ісламської орієнтації
28 серпня 1994 — 19 серпня 1997
Президент Алі Акбар Хашемі Рафсанджані
Попередник Алі Ларіджані
Наступник Атаолла Мохаджерані
Радник Президента Ірану
серпень 1989 — серпень 1993
Президент Алі Акбар Хашемі Рафсанджані
Народився 9 червня 1947(1947-06-09) (74 роки)
Тегеран, Іран
Відомий як письменник, політик, викладач університету
Місце роботи Технологічний університет Аміркабіраd
Громадянство  Іран
Освіта Університет Пуатьє, École nationale supérieure de mécanique et d'aérotechniqued і IFP Schoold
Політична партія Ісламська республіканська партія (1980—1987)
Ісламська Коаліція
Діти 2 дочки, син[1]
Релігія іслам
Підпис
mirsalim.com

Медіафайли у Вікісховищі

Рання біографія і освіта

Він отримав ступінь бакалавра в галузі механіки в університеті Пуатьє в 1969 році, магістра в галузі механіки в Національній школі механіки і авіаційної техніки у 1971 і, у тому ж році, магістра наук у галузі механіки рідин і термодинаміки в аспірантурі університету Пуатьє. У 1972 році Мостафа отримав ступінь магістра в галузі двигунів внутрішнього згоряння від національної школи нафти і двигунів.[4]

Він працював стажером в Alsace Mechanical Industries до 1976 року, після чого він повернувся до Ірану.[5] З 1976 по 1979 Мостафа працював на посаді операційного директора у Тегеранському метрополітені.[5]

Кар'єра

Після Іранської революції Мірсалім служив начальником національної поліції.[6] У липні 1980 року тогочасний президент Абольхасан Банісадр запропонував його кандидатуру на пост прем'єр-міністра, як компромісного кандидата, прийнятного як для нього, так і для парламенту, у якому домінували представники Ісламської республіканської партії.[6][7] Щоправда, Банісадр під тиском був змушений погодитися на кандидатуру Мохаммада Алі Раджаї.[7] З 1981 по 1989 Мостафа був радником тогочасного президента Алі Хаменеї.[8]

На початку 1989 року, у зв'язку зі смертю і похороном Хірохіто, 124-го імператора Японії, котрий правив країною понад 60 років, аж до своєї смерті, Мірсалім і Хоссейн Саффар Харанді, член парламенту і голова парламентського комітету з питань сільського господарства, прибули в Імператорський палац у Токіо, щоб взяти участь у Імператорському похоронному обряді 24 лютого з Мохаммедом Хоссейном Аделі, Надзвичайним і Повноважним послом Ірану в Японії, і його дружиною.[9]

Політик був призначений міністр культури і ісламської орієнтації в 1994 році.[8] Його перебування на посаді характеризується сильниим консервативним ісламістським напрямком, метою якого було запобігти «культурному натиску» Заходу і сприяти благочестю ісламської культури, в тому числі за рахунок використання репресивних заходів. Міністерство під його керівництвом було особливо відомим за закриття ряду реформістських газет.[10]

Пізніше він був призначений до Ради доцільності Ірану.[11]

Він є доцентом машинобудування в Технологічному університеті імені Амір-Кабіра.[4]

Виборча історія
РікВибориК-ть голосів %ПорядокПримітки
2017Президентські478,2151,16 %3-й Програв

Особисте життя

Згідно з Iranian Diplomacy, Мірсалім одружений з француженкою.[5] Він захоплюється плаванням і, зазвичай, носить бороду-ширму, смокінг без комірця і темну ярмулку.[5]

Примітки
  1. مشخصات شناسنامه‌ای 6کاندیدای ریاست‌جمهوری. 21 квітня 2017. (перс.)
  2. В Ірані почалися президентські вибори. Дзеркало тижня. 19 травня 2017. Процитовано 5 червня 2017.
  3. Рухані став переможцем президентських виборів в Ірані. Укрінформ. Дзеркало тижня. 20 травня 2017. Процитовано 5 червня 2017.
  4. Домашня сторінка Сейєда Мостафи Аги Мірсаліма. Технологічний університет імені Амір-Кабіра. (англ.)
  5. Mostafa Mirsalim: Back after Two Decades. Iranian Diplomacy. 18 грудня 2016. Процитовано 1 травня 2017.
  6. Iran's Police Chief Chosen as Premier in Compromise Move. The New York Times. 27 липня 1980. с. 1. (англ.)
  7. Mohsen M. Milani (1994). The Making of Iran's Islamic Revolution: From Monarchy to Islamic Republic. Westview Press. с. 176. ISBN 0-8133-8476-1. (англ.)
  8. Feuilherade, Peter (1 квітня 1994). Iran: media and the message. The Middle East. Процитовано 19 червня 2013. (англ.)
  9. Diplomatic Blue Book: the Year of 1989 — 5. Delegation Representatives of Countries and Organizations that Attended the Rites of Imperial Funeral of Emperor Shōwa (『外交青書 1989年版』 — 5.「昭和天皇大喪の礼」に参列した国及び国際機関の代表), опубліковано Міністерством закордонних справ Японії (яп.)
  10. Mehdi Moslem (2002). Factional Politics in Post-Khomeini Iran. Syracuse University Press. с. 221–223. ISBN 0-8156-2978-8. (англ.)
  11. Appointment of New members of Expediency Discernment Council. 17 березня 1997. (англ.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.