Нактонган
Нактонга́н (кор. 낙동강) — найдовша річка Південної Кореї, що проходить через кілька найбільших міст країни, таких як Тегу та Пусан.
| Нактонган 낙동강 | |
|---|---|
 | |
 | |
| 35°03′25″ пн. ш. 128°55′28″ сх. д. | |
| Витік | струмки Чхоламхон і Хванджічхон біля міста Тхебек, провінція Канвондо. |
| • висота, м | 1,573 м |
| Гирло | Японське море |
| • координати | 35°03′25″ пн. ш. 128°55′28″ сх. д. |
| Країни: | Південна Корея |
| Регіон | Північна провінція Кьонсан |
| Довжина | 525 км |
| Площа басейну: | 23,384 км² |
| Притоки: | Йонган, Кимхоган та Намган |
| Ідентифікатори і посилання | |
| GeoNames | 1840515 |
| |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Історія
Нактонган грав важливу роль в житті країни за весь час її існування. Басейн річки — улюблене місце поселень жителів півострова, на його території знаходять безліч людських поселень часів неоліту.
У I столітті на берегах річки мешкали племена Пьонхан. Під час періоду Трьох королівств, долину річки контролювала конфедерація Кая до тих пір, поки вона не була завойована королівством Сілла в 562 році. Ці держави послідовно розвивали потенціал річки як транспортної і торгової артерії. Під час періодів Сілла, Корьо і Чосон річка була основним транспортним коридором регіону Кьонсандо.
Як природний бар'єр Нактонган здобув популярність під час війни в Кореї. На південному березі річки знаходилася межа Пусанського периметру, який займали війська ООН на початку війни. Міст у Вегване був підірваний 3 серпня 1950 року для того, щоб не допустити захоплення військами північної коаліції міста Тегу.
Екологія
У районі Нактонган знаходяться великі заболочені території, такі як болота Упхо в Чханньоні, Кьонсан-Пукто. Ці болота населяє велика кількість рідкісних видів ссавців, птахів, риб і безхребетних. Восени і навесні тут знаходить притулок безліч перелітних птахів, включаючи качок, гусей і лелек.
Нактонган і його притоки забезпечують питною водою весь регіон, по якому вона протікає.
Економіка
Попри те, що сьогодні Нактонган втратив своє комерційне і транспортне значення, він досі є джерелом їжі та заробітку для жителів регіону — в основному за рахунок рибальства і іригації.
Біля Андону було збудовано кілька великих ГЕС, що призвело до утворення ланцюга невеликих штучних озер, найбільше з яких — озеро Андон. Ці озера є курортами і зонами відпочинку.