Оксиген-18

Оксиген-18 або Кисень-18 (18O) — другий за розповсюдженням з-поміж трьох стабільних ізотопів оксигену, 0.205±0.017% від усього кисню. Містить 18 нуклонів: 10 протонів та 8 нейтронів. Маса становить 17.99915961286(76) а.о.м..[1] Разом з найважчим ізотопом гідрогену — тритієм (3H) утворює надважку воду, найважчий різновид тритієвої води (T218O). Ця сполука має щільність майже на 30% більшу аніж звичайна вода (1H216O).

Оксиген-18
Загальні відомості
Назва, символ Оксиген-18, Кисень-18,18O
Нейтронів 10
Протонів 8
Властивості ізотопу
Природна концентрація 0.205(14)%
Період напіврозпаду стабільний
Атомна маса 17.99915961286(76) а.о.м
Спін 0
Дефект маси -0.78281558(71) кеВ
Енергія зв'язку 7.767097 кеВ

Використовується в медицині для вироблення флуору-18, який наряду з оксиген-15 застосовується в позитронно-емісійної томографії (PET-візуалізація). Співвідношення оксигену-18 та оксигену-16 є важливим індикатором температурних коливань для палеокліматології.

Співвідношення ізотопів
Зміна значення δ18O, впродовж фанерозою та кліматичні коливання.

Оксиген-18 приблизно на 12.5% важчий за найбільш розповсюджений ізотоп оксиген-16. Внаслідок цього є певна різниця в швидкості протікання як хімічних реакцій так і в змінах агрегатного стану (мас-залежне фракціонування). Наприклад 18O в холодних кліматичних умовах гірше випаровується в порівнянні з 16O, в теплих — майже однаково. Завдяки цьому співвідношенні часток можна аналізувати температурні коливання клімату, що широко використовується в науках про Землю, зокрема в палеокліматології. [2]

Частка 18O серед усього оксигену вкрай незначна (0.205±0.017%), у порівнянні з 16O (99.757±0.016%), тому при аналізі зразку співвідношення R= 18O16O порівнюють з таким же співвідношенням R стандартного зразку (наприклад Віденський стандарт середньої океанічної води). Підсумково використовують значення δ= R(зразок)R(стандарт)-1.

Дивись також

Посилання
  1. Таблиця ізотопів ((англ.)). Корейський Дослідний Інститут Атомної Енергії. Процитовано 28 вересня 2019.
  2. Кундельчук О.П. (2016). Палеоекологія (навчальний посібник). Херсонський державний університет,. Процитовано 27 вересня 2019.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.