Перша берберійська війна
Перша берберійська війна (1801–1805), також відома як Триполітанська війна — перший з двох конфліктів між Сполученими Штатами Америки (на короткий час до них приєднався невеликий шведський флот) та північноафриканськими державами Магрибу (незалежним султанатом Марокко та трьома васалами Османської імперії — Алжиром, Тунісом й Триполітанією).[1]
| Перша берберійська війна | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Фрегат «Філадельфія», охоплений полум'ям в доках Триполі, 16 лютого 1804. Картина Едварда Морана, написана в 1897 році | |||||||||
| |||||||||
| Сторони | |||||||||
 США Швеція(до 1802) |
 Варварські держави (васали Османської імперії) | ||||||||
| Командувачі | |||||||||
| Томас Джефферсон Річард Дейл Річард Моріс Вільям Ітон Едвард ПреблГустав IV Адольф Улоф Рудольф Седерстрьом |
Юсуф КараманліХасан Бей Мурад Рейс | ||||||||
| Військові сили | |||||||||
| США Перша ескадра:
Друга ескадра:
Третя ескадра: Вторгнення Вільяма Ітона:
|
4000 чоловік | ||||||||
| Втрати | |||||||||
| США: 35 вбитих, 64 поранених. Серед найманців втрати невідомі |
800 вбитих, 1200 поранених у битві під Дерном; невідома кількість кораблів та екіпажу, загиблих у морських боях. | ||||||||
Історичний огляд
Лицарський орден госпітальєрів, що зайняв в 1309 році острів Родос, став активно протидіяти середземноморському піратству, вносячи таким чином значний внесок у боротьбу з Османською імперією. Після багатомісячної облоги острова в 1522 році лицарі були змушені покинути Родос. У 1530 році імператор Священної Римської Імперії Карл V віддав госпітальєрам острів Мальту, таким чином намагаючись захистити Рим від ісламського вторгнення та перешкоджати контролю алжирських піратів, які нападали в цьому регіоні на європейські судна, в тому числі і на іспанські. Новостворений Мальтійський орден миттєво розгорнув широкомасштабну війну з берберійськими піратами та їхнім сюзереном — Османською імперією, стримуючи їх у всьому Середземному морі. Починаючи з XVII століття і до 1798 року Мальта служила бастіоном, що захищав Європу від всіляких корсарів та піратів з Алжиру, Тунісу, Триполітанії й Марокко. Європейські держави, в свою чергу, визнаючи важливу роль Ордена, намагалися підтримувати його матеріально та зберігали з ним теплі стосунки.
Однак в 1798 році на шляху до Єгипту Мальту несподівано захопив Наполеон. Не зумівши захистити себе від цієї раптової атаки, лицарям довелося покинути укріплення острова. Таким чином, несподівано зникла одна з основних перешкод, що стримувала піратів варварського берега протягом декількох століть, чим вони і не забули скористатися.
Примітки
- Masselman, George. The Cradle of Colonialism. New Haven: Yale University Press, 1963. OCLC 242863. p. 205.
– за допомогою Questia (необхідна підписка)