Попівка (Уманський район)

Попі́вка ( вимовафайл) — село в Україні, в Уманському районі Черкаської області у складі Маньківської селищної громади. Розташоване на правому березі річки Попівка (притока Кищихи) за 12 км на північ від смт Маньківка та за 19 км від залізничної станції Поташ. У селі мешкає 406 людей.

село Попівка
Країна  Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Уманський район
Рада Попівська сільська рада
Код КАТОТТГ UA71060150120042136
Облікова картка Село на сайті ВРУ 
Основні дані
Засноване середина 17 століття
Населення 406
Поштовий індекс 20120
Телефонний код +380 4748
Географічні дані
Географічні координати 49°03′37″ пн. ш. 30°22′23″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря		 198 м
Водойми Попівка
Відстань до
обласного центру		 128,3 (фізична) км[1]
Найближча залізнична станція Поташ
Відстань до
залізничної станції		 19 км
Місцева влада
Адреса ради с. Попівка
Сільський голова Біляєвський Анатолій Юрійович
Карта
Попівка
Попівка
Мапа

Історія

Село відоме з середини XVII століття.

У 1751 році тут зведено дерев'яну церкву, у селі вже мешкало в 300 хатах 748 чоловік, які мали 2723 десятини орної землі. У 1760 році закладено й освячено на новому місці животівським уніатом — протопом Василем Кремезовичем церква Покрови Божої Матері. Її приєднано до православ'я 1768 року. Того ж року в селі налічувалося 87 дворів і хат, а 1783-го — лише 70 дворів, де проживало 559 чоловік і жінок.

У 1864 році Лаврентій Похилевич писав:

Поповка, село в 4-х верстах от г. Буков, при ручье, за селом Кривцем начавшемся. Жителей обоего пола 748; земли 2723 десятини. Принадлежит Станиславу Карловичу Иотейке (латинского исповедания).
Церковь Покровская, 6-го класса; земли имеет 74 десятины; построена 1751 года.

У 1900 році в селі був 121 двір; кількість мешканців: чоловіків — 541, жінок — 551. Відкривається церковно-приходська школа, а на околиці споруджують кузню, діяв водяний млин. У 1905 році село відноситься до Іваньківської волості Уманського повіту Київської губернії, у землекористуванні населення знаходилося 1859 десятин.

У 1929 році, під час примусової колективізації, засновано ТОЗ (товариство обробітку землі), яке з часом перетворено в колгосп, керівником якого селяни обрали Федора Тихоновича Богуша.

176 жителів села стали учасниками Другої світової війни, із них 68 — удостоєні бойових нагород. У 1954 році врочисто відкрито пам'ятник на Братській могилі, 1969-го в центрі села споруджено обеліск Слави 94 односельцям, які загинули на війні.

У повоєння в селі містилася центральна садиба колгоспу «Шлях Леніна», за яким було закріплено 1539,9 гектарів сільгоспугідь, у тому числі 1454,2 га орної землі. В господарстві вирощували зернові і технічні культури, було розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. На той час в селі діяли восьмирічна школа, клуб, бібліотека, медичний пункт, дитячий садок, поштове відділення, побутовий комбінат, магазин.

Сучасність

В селі працюють: загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, дитячий садок, будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, два магазини, фермерське підприємство, а також сільська рада.

Галерея
  • Центр села
  • Сільська рада
  • Школа
  • Будинок культури
  • ФАП
  • Автобусна зупинка
  • Ставок
  • Пам'ятник воїнам-односельцям
  • Братська могила радянських воїнів
  • Пам’ятний знак жертвам Голодомору

Археологічні знахідки

У центрі села виявлено сліди городища 16 століття, поселення черняхівської культури: тут знайдено наконечники списа й стріл.

Посилання
  1. maps.vlasenko.net(рос.)

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.