Посвірж золотоголовий

Посві́рж золотоголовий[3] (Sicalis flaveola) — вид горобцеподібних птахів родини саякових (Thraupidae). Мешкає в Південній Америці, інтродукований на Гаваї та на Кариби.

?
Посвірж золотоголовий

Самець золотоголового посвіржа

Самичка золотоголового посвіржа
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Саякові (Thraupidae)
Рід: Посвірж (Sicalis)
Вид: Посвірж золотоголовий
Біноміальна назва
Sicalis flaveola
(Linnaeus, 1766)[2]

Ареал поширення виду
Підвиди

(Див. текст)

Синоніми
Fringilla flaveola Linnaeus, 1766
Посилання
Вікісховище: Sicalis flaveola
Віківиди: Sicalis flaveola
ITIS: 179556
МСОП: 22723346
NCBI: 163868
Fossilworks: 372255

Опис

Довжина птаха становить 13,5-14 см. Представники номінативного підвиду мають яскраво-жовте забарвлення, тім'я у них оранжеве, верхня частина тіла з оливковим відтінком. Самички подібні до самців, однак дещо тьмяніші. Молоді птахи мають світло-сірувато-коричневе забарвлення, верхня частина тіла у них поцяткована темними смугами, смужки на нижній частина тіла менші або відсутні, груди жовтуваті.

Представники підвиду S. f. pelzelni мають менший дзьоб, довші крила і коротший хвіст, ніж представники номінативного підвиду. Самці цього підвиду мають тьмяніше забарвлення, верхня частина тіла у них більш оливкова, поцяткована темними смужками, оранжева пляма на тімені у них відсутня, груди оливкові. Самички цього підвиду значно відрізняються від самичок номінативного підвиду. Верхня частина тіла у них коричнювата, поцяткована темними смугами, нижня частина тіла у них білувата, поцяткована темними смужками.

Через мелодійний спів і привабливий зовнішній вигляд золотоголових посвіржів часто утримують в неволі.

Підвиди

Виділяють п'ять підвидів:[4]

  • S. f. flaveola (Linnaeus, 1766) — від східної Колумбії до північно-східної Венесуели і Гвіани, на острові Тринідад;
  • S. f. valida Bangs & Penard, TE, 1921 — західний Еквадор і північно-західне Перу (на південь до Анкашу);
  • S. f. brasiliensis (Gmelin, JF, 1789) — східна Бразилія (від Мараньяну до Мінас-Жерайсу і Сан-Паулу);
  • S. f. pelzelni Sclater, PL, 1872 — східна Болівія, Парагвай, південно-східна Бразилія, північна Аргентина і Уругвай;
  • S. f. koenigi Hoy, G, 1978 — північно-західна Аргентина.

Поширення і екологія

Золотоголові посвіржі мешкають в Колумбії, Венесуелі, Еквадорі, Перу, Бразилії, Болівії, Парагваї, Уругваї, Аргентині та на Тринідаді і Тобаго. Вони були інтродуковані на Гаваї, а також на деякі острови Карибського моря, зокрема на Кубу, Пуерто-Рико, Ямайку і Кайманові острови. Вони живуть в сухих і вологих чагарникових заростях, в саванах, на узліссях сухих тропічних лісів і рідколісь, у високогірних чагарникових заростях, на луках, полях, пасовищах, в парках і садах. Зустрічаються на висоті до 2000 м над рівнем моря, переважно на висоті до 1000 м над рівнем моря.

Поведінка

Золотоголові посвіржі ведуть назвений спосіб життя. Зустрічаються зграйками, які зазвичай включають одного-двох самців та декілька самичок. Живляться переважно насінням, а також комахами. Гніздяться в дуплах та інших виїмках, можуть гніздиться під стріхами людських жител або в покинутих гніздах рудих горнеро. В кладці від 3 до 5 білих яєць. Інкубаційний період триває близько 2 тижнів, пташенята покидають гніздо через 14-17 днів після вилуплення.

Галерея
  • Самець (підвид S. f. brasiliensis)
  • Самець (підвид S. f. pelzelni)
  • Молодий самець (підвид S. f. pelzelni)
  • Самичка (підвид S. f. pelzelni)
  • Пара золотоголових посвіржів (підвид S. f. pelzelni)
  • Золотоголовий посвірж на Гаваях

Примітки
  1. BirdLife International (2016). Sicalis flaveola.
  2. Linnaeus, Carl (1766). Systema naturae : per regna tria natura, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (Latin). 1, Part 1 (вид. 12th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 321.
  3. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  4. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Tanagers and allies. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 12 лютого 2022.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.