Приозерне (Івано-Франківський район)

Приозерне́ (колишня назва Псари) — село в Україні, у Рогатинській міській громаді Івано-Франківського району Івано-Франківської області.

Церква Преображення Господнього 1793[1]
Приозерне (Псари) на мапі XVIII століття. Видно старий палац, сад та став.[2]
село Приозерне
Палац-садиба Рея у Приозерному
Палац-садиба Рея у Приозерному
Країна  Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Івано-Франківський район
Рада Рогатинська міська громада
Основні дані
Населення 462
Площа 9,933 км²
Густота населення 46,51 осіб/км²
Поштовий індекс 77018
Телефонний код +380 03435
Географічні дані
Географічні координати 49°24′54″ пн. ш. 24°28′04″ сх. д.
Водойми Свірж
Місцева влада
Адреса ради 77018 Івано – Франківська область, Рогатинський район, с. Дегова, вул. Шевченка, 1
Карта
Приозерне
Приозерне
Мапа

 Приозерне у Вікісховищі

Перша згадка

Про Псари відомо з другої половини XVIII століття. Є підстави вважати, що село давніше.

Згадується 9 вересня 1449 року в книгах галицького суду[3].

Перший відомий власник або посідач — Ян Влодкович.[4] Перший відомий власник — галицький підканцлер Юзеф Яблоновський. Будує класицистичну садибу, з колонами, портиком (дерев'яний, згорів у пожежі).

Після смерті магната маєток через спадки і шлюби потрапляє, до графа Станіслава Рея (1833—1873). До 1880-го старий палац розібрали, а ще до того поруч почали зводити нову садибу. Опікувалась тим дружина Станіслава і власне спадкоємиця маєтку Вільгельміна Рей з роду Ґлоґовських.

У 1939 році в селі проживало 1230 мешканців (1060 українців-грекокатоликів, 100 українців-римокатоликів, 60 поляків, 10 євреїв)[5].

Пам'ятка

Садиба Рея (XVIII—XIX ст.) — маєток у Псарах, належав графському роду Реїв, нащадкам древнього роду Потоцьких[джерело?].

Первісний палацовий комплекс (класичний, з колонадою, портиком) виник у Псарах в другій половині XVIII ст. У 1880 ріці старий палац розібрали, а новий графиня Вільгельміна почала зводити ще за існування будинку-старця. Спроектував нову садибу відомий львівський архітектор Юліан Захаревич. Будівництво садиби в еклектичному стилі завершили в 1882 р.[6]

За радянської влади використовувався для господарчих потреб. Згодом — як психіатрична лікарня . У 1955 р. в палаці оселилися студенти Рогатинського зооветеринарного комплексу. За часів незалежної України тут діяв жіночий монастир, а потім садибу передали УПЦ Київського патріархату.

В'їзна брама побудована у 1822 р. В путівнику-карті «Рогатин» (Тернопіль, «Наш світ») пишуть про те, що в'їзний проїзд палацу колись був наскрізним, але в 1970 році його замурували — тут було вибрано місце для встановлення пам'ятника Леніну.[7]

За повідомленнями ЗМІ, у 2004 році палац проданий у приватні руки[8].

Докладніше: Садиба Реїв (Приозерне)

Відомі люди
  • Антоній Василь Дідушицький (1757—1817, Миропіль[9]) — польський політик[10], син коронного чашника графа Тадеуша Дідушицького[9].

Світлини
  • Садиба Рея (серпень 2010 р.)
  • Садиба Рея. Вид з західного боку (серпень 2016 р.)
  • Садиба Рея. Вид зі східного боку
  • Брама до маєтку
  • Руїни на території палацового комплексу
  • Старий парк біля палацу

Примітки
  1. Псари церква.
  2. Псари мапа 18ст.
  3. Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.198, № 2303 (лат.)
  4. Kazimierz Prszyboś (opracował). Urzednicy wojewodztwa ruskiego XIV—XVIII ww. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1987. — S. 316. (пол.)
  5. Володимир Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939, стор. 68 — Вісбаден, 1983. — 205 с.
  6. http://zik.com.ua/ua/news/2007/12/27/106284
  7. http://www.castles.com.ua/psary.html
  8. НА ПРИКАРПАТТІ Є НЕВІДОМЕ СЕЛО ПРИОЗЕРНЕ ІЗ ВРАЖАЮЧИМ ПАЛАЦОМ-КРАСЕНЕМ / Прикарпаття онлайн, 20.06.2017
  9. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne S. Orgelbranda S[yn]ów), 1902. — Cz. 1. — T. 5. — S. 171. (пол.)
  10. Dzwonkowski W. Dzieduszycki Antoni Bazyli (1757—1817) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Polska Akademia Umiejętności, 1948. — T. VI. — S. 106. (пол.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.