Публій Мінуцій Авгурін
Пу́блій Міну́цій Авгурі́н (лат. Publius Minucius Augurinus; ? — 453 до н. е.) — політичний, державний і військовий діяч Римської республіки, консул 492 року до н. е.
| Публій Мінуцій Авгурін | |
|---|---|
| лат. P. Minucius Augurinus | |
| Ім'я при народженні | Publius Minucius Augurinus |
| Народився |
невідомо Стародавній Рим |
| Помер |
невідомо невідомо |
| Громадянство | Римська республіка |
| Діяльність | політик, державний і військовий діяч |
| Суспільний стан | патрицій[1] |
| Посада | консул |
| Термін | 492 рік до н. е. |
| Рід | Мінуції |
| Батько | невідомо |
| Мати | невідомо |
| Родичі | рідний брат [Марк Мінуцій Авгурін]] |
| Брати, сестри | Марк Мінуцій Авгурін |
| У шлюбі з | невідомо і невідомо |
| Діти | Луцій Мінуцій Есквілін Авгурін, Квінт Мінуцій Есквілін |
Біографія
Походив з давнього роду Мінуціїв, його патриціанської гілки Авгурінів. Про батьків, дитячі роки його відомостей не збереглося. Мав рідного брата Марка, консула 497 і 490 років до н. е.
У 492 році до н. е. його було обрано консулом разом з Титом Геганієм Мацеріном. Того року Римська республіка вела військові дії з містом-державою Вейї, племенами вольськів, еквів та сабінянами. Супротивник блокував усі шляхи, що спричинило нестачу в Римі їжі, зрештою у місті розпочався голод. Тит Генуцій та його брат Луцій закупили зерно в Етрурії і на Сицилії. Втім вони почали його продавати втричі дорожче для плебеїв, намагаючись повністю підкорити останніх, змусивши через голод визнати залежність від патриціїв, а після цього підняти політичну вагу сенату. Все це викликало невдоволення плебсу, який виступив проти патриціїв. Поразки у війні вдалося уникнути лише тому, що у вольськів виникла тяжка моровиця. Додаткові римські колоністи були відправлені до міста Велітра, а в Норбі була створена нова римська колонія.
Про подальшу долю Публія Мінуція Авгуріна з того року згадок немає.
Родина
- Сини:
- Луцій Мінуцій Есквілін Авгурін, консул-суфект 458 року до н. е.
- Квінт Мінуцій Есквілін, консул 457 року до н. е.
Джерела
- Тит Лівій, Ab Urbe Condita Libri, Libro II, 34, 2—6. (лат.)