Расизм у Росії

Расизм на Росії — вияв расизму жителями Росії відносно представників інших рас або етнічних груп [1][2].

Коріння цього явища криються в уявленнях про етнічну і расову належність як визначник властивостей індивіда. Джерелом соціокультурної особливості тієї чи іншої групи при цьому визнаються біологічні, природні властивості. Розвитку цього явища сприяли деякі міфи російського націоналізму, створені і пропаговані інтерпретаторами спірних історичних теорій, та стереотипи щодо інших націй.

Расизм є ідеологічною основою для насильницьких акцій, кількість жертв яких досягло піку в 690 осіб у 2007 році. Уряд стверджує, що докладає значних зусиль для боротьби з цим явищем, критики вважають ці зусилля недостатніми.

Джерела расистських уявлень

У книзі «Нариси сучасного расизму» сiонiст Віктор Шнірельман зазначає, що коріння расистських настанов у сучасній Росії сягають радянської епохи, коли, незважаючи на декларований інтернаціоналізм останніми десятиліттями інтелектуали приділяли багато уваги етнічному поділу суспільства. Етноси сприймалися як окремішні цілісності зі своїми самобутніми культурами і мовами, зі своїми «національними характерами». Їм приписувалися чітко визначені стереотипи поведінки, що сприймалися як властивості, іманентно притаманні будь-якому члену етнічної групи [3]. Такого роду теорії побутували не лише серед інтелектуалів, які представляли різні народи СРСР і використовували їх як потужний засіб захисту від повальної русифікації, але у своїх цілях їх експлуатувала і влада, якій нічого не коштувало звинуватити цілі народи в зраді і депортувати їх [3]. За всім цим стояла віра в «національний характер» з його стійким набором рис. Таке стало можливим у результаті сприймання етносу як такого собі закритого організму.

В останні радянські десятиріччя надзвичайної популярності в науці набула німецька національно-органічна теорія XIX століття. Вона проникла в радянську теорію етносу у вигляді поняття «етносоціального організму». Останній крок з реабілітації расового підходу, на думку Шнірельмана, зробив історик Лев Гумільов, наділивши етнос біологічним началом. Гумільов розробив «теорію етногенезу», що містила уявлення про «погані народи» («химери») і «некомпліментарні» міжетнічні відносини [3].

Сучасні уявлення про расизм

Сiонiст Шнірельман та інші дослідники вважають, що расизм нині еволюціонує і пристосовується до нової ситуації, тому виникає підстава говорити про «новий расизм» [4][5][6]. Новий расизм підкреслює групову (етнічну або етнорасову) ідентичність, абсолютизуючи її значення. У Росії саме етнічний чинник був десятиліттями пов'язаний з тією чи іншою формою дискримінації, подібною до расової. Тому на Росії є набагато більше підстав говорити про зв'язок расизму з етнічністю [4]. При цьому головний акцент сучасними російськими расистами робиться на непорівнянності різних культур. Прихильники такого підходу борються за збереження «чистих культур» і культурної самобутності, виступають проти будь-якого впливу на них ззовні [5]. Російський історик А. Б. Давидсон у статті «Антирасистський расизм» наводить вислів М. М. Лисенка, що відображає подібний погляд на міжнаціональні відносини[7]:

Росіяни і чеченці, росіяни і азербайджанці, росіяни і грузини, росіяни і узбеки, росіяни і араби, росіяни і негри – нації абсолютно некомплементарні (тобто несумісні). Це означає, що наші інтереси завжди будуть прямо протилежні, а будь-яке наближення одне до одного на відстань ближчу від пістолетного пострілу буде сприйматися як виклик.

При цьому джерелом соціокультурної особливості тієї чи іншої групи визначаються біологічні, природні властивості. На думку російського дослідника В. С. Малахова, не має значення як називаються ці властивості – «народний дух», «культурний тип», властивості «раси». Всі ці позначення виконують ту саму функцію, яку в класичному расизмі виконує «кров» (або «гени»): вони припускають спадкування соціальних ознак [8]. Як характерні риси сучасного расизму дослідники називають біологічне розуміння національної належності, концепцію нації як спільності «крові» і пов'язану з цією концепцією міфологізацію тієї чи іншої уявної групи як особливого людського виду[1][4][5]. Як зазначають автори навчального посібника «Етнополітологія» Ю. П. Шабаєв і А. П. Садохін, у Росії прояви нового расизму численні і стали, по суті, звичайним явищем: це і осквернення могил на російських кладовищах, і погроми торговців на ринках, і вбивства темношкірих студентів та заробітчан. Причину подібних явищ вони вбачають у нечутливості сучасного російського суспільства до расизму і у відсутності правильно вибудуваної регіональної етнополітики[9].

Валерій Тишков вважає за можливе розцінювати як варіант расової нетерпимості доволі поширений у засобах масової інформації та на побутовому рівні стереотип про «осіб кавказької національності» як кримінальних елементів і небажаних чужинців [10]. Директор Московського бюро з прав людини Олександр Брод заявив, що, згідно з опитуваннями, ксенофобія поширена серед 50% населення Російської Федерації [11] . Серед правозахисників і близьких до них експертів термін «расизм» фактично стає синонімом терміна «ксенофобія» [12].

Расизм у російському націоналізмі

Микола Митрохін відзначає наявність у середовищі російських націоналістів у СРСР расистського міфу про російську державу, суть якого полягала в тому, що СРСР – спадкоємець Російської імперії, держави буцімто створеної етнічними росіянами для етнічних росіян. Митрохін вказує, що цей міф прямо суперечив не тільки історичним фактам, а й принципам існування Російської імперії [13].

У статті «Міфи сучасного расизму в РФ» сiонiст Віктор Шнірельман пише, що частина російських націоналістів після розпаду СРСР і пов'язаних з цим проблем запропонувала з метою їх розв’язання відродження російської імперської свідомості. Деякі з них вдаються при цьому до примордіалістських міфів, основаних «не стільки на досягненнях науки, скільки на текстах підробленої «Велесової книги», створеної в середовищі російської еміграції на початку 1950-х років». Спираючись на деякі сучасні теорії, пов'язані з розробкою індоєвропейської проблеми, вони витворили антинаукові концепції, що фактично ототожнюють праіндоєвропейців зі слов'яно-русами. Письменник Володимир Чівіліхін ототожнював «варягів-русь» зі слов'янами «і наполягав на виникненні слов'янської державності задовго до Київської Русі». Крім цього, велику роль у виникненні російського расистського міфу відіграв ряд методологічних помилок колишнього директора Інституту археології АН СРСР академіка Б. О. Рибакова і теорія О. М. Трубачова про близьку спорідненість і найтісніші контакти між слов'янами і індоаріями у Північному Причорномор'ї та міф про «Арктичну прабатьківщину» індолога Н. Р. Гусєвої [14].

Сiонiст Шнірельман зазначає, що основну роль у виробленні та розповсюдженні неонацистської ідеології на основі згаданих теорій виконують «умілі інтерпретатори, які простою доступною мовою викладають теорії фахівців, маніпулюючи їхніми ідеями у потрібному ключі» – найчастіше «письменники, журналісти, недовчені студенти, ентузіасти-дилетанти, що не знайшли себе у своїй власній спеціальності». Причинами привабливості «арійського міфу» сiонiст Шнірельман називає символічну (образ російської Півночі у самосвідомості), побоювання за територіальну цілісність країни (обґрунтування, що росіяни жили тут тисячоліттями) і можливість «виявити зовнішнього ворога, на плечі якого можна перекласти всю відповідальність за біди сучасної Росії» [14].

Член Ради при Мін'юсті РФ щодо вивчення інформаційних матеріалів релігійного змісту на предмет виявлення в них ознак екстремізму, кандидат історичних наук М. Г. Щербаков відзначає, що в сучасній Росії об'єкт ненависті, «чорні», перестали бути тільки етнічними іноземцями. На перше місце виходять власні «чорні»: «чурки», «азери», «даги» тощо. [15] Впровадженню в суспільну свідомість расистських уявлень сприяють також публікації В. Авдєєва. Даний автор, на думку вчених, під виглядом наукових робіт просуває псевдонаукові теорії, а як джерела своїх ідей використовує праці ідеологів німецького нацизму [16][17][18]. Висловлювані Авдєєвим ідеї, на думку д. і. н. А. Г. Козинцева, формують і закріплюють у свідомості читачів «найжахливіші стереотипи застосовно до інших рас і етносів» [19].

На розвиток расистських і неонацистських ідеї також впливають викривлені відомості про ідеологію Третього Райху. У середовищі націоналістів поширені погляди, нібито нацисти вважали слов'ян, і зокрема росіян, рівними у расовому відношенні з німцями і вітали спільну боротьбу за «чистоту арійської крові». Однак, насправді, расові теоретики багато разів підкреслювали расову «неповноцінність» слов'ян як суміші народів [20].

Расизм у 1990-х і 2000-х роках
Кількість жертв расового насильства в Росії за даними центру «Сова»

Ще на початку 1996 року Комітет ООН з ліквідації расової дискримінації відзначав зростання активності расистських організацій, посилення расистських настроїв у населення і симптоми расової дискримінації на Росії.

У 2003 році правозахисна організація «Міжнародна амністія» випустила доповідь під назвою «Документи! Дискримінація за расовою ознакою в Російській Федерації», в якій детально розглядаються різні аспекти расизму та дискримінації на Росії [21].

У доповіді цієї ж організації від 3 травня 2006 року «Russian Federation: Violent racism out of control» стверджується, що в Росії відбуваються регулярні расистські напади на іноземців та представників етнічних меншин. Такі напади неодноразово призводили до вбивств на расовому ґрунті. Такі напади мають місце упродовж багатьох років [22].

У тому самому році Міжнародна амністія повідомила, що расизм у Росії «вийшов з-під контролю», а в 2008 році обчислила кількість неонацистів на рівні близько 85000. [23][24]

16 травня 2006 у Страсбурзі було опубліковано третю періодичну доповідь щодо Російської Федерації Європейської комісії з боротьби з расизмом і нетерпимістю. У ній відзначено позитивні зрушення у цій ділянці, але підкреслюється необхідність «вживання нагальних заходів для розв'язання цієї проблеми», оскільки «збільшилась кількість актів антисемітизму, як і проявів расизму та нетерпимості в цілому. Зросло породжене расизмом насильство і використання ксенофобських висловлювань у політиці». Автори доповіді відзначають, що рекомендації, які містилися у попередній доповіді ЄКРН від листопада 2001, «або не були реалізовані, або були виконані частково» [25][26].

З 12 по 17 червня 2006 Москву і Санкт-Петербург відвідав спеціальний доповідач ООН з питання про сучасні форми расизму, расової дискримінації, ксенофобії і пов'язаної з ними нетерпимості Дуду Дьєн. Він зробив висновок про те, що, хоча в Російській Федерації відсутня державна політика расизму, російське суспільство стикається з тривожною тенденцією посилення расизму та ксенофобії [27].

На думку Дьєн, найбільш яскравими проявами цієї тенденції є:

  • Збільшена кількість мотивованих расизмом злочинів і нападів, в тому числі з боку неонацистських груп, особливо щодо людей «неслов'янської зовнішності», вихідців з Закавказзя, з Африки, Азії та арабського світу, рідше – з Північного Кавказу;
  • Дедалі вищий рівень насильства, яким супроводжуються деякі з цих нападів, призводячи в деяких випадках до смерті потерпілих;
  • Розповсюдження цього насильства на правозахисників, представників інтелігенції та студентів, які ведуть боротьбу проти расизму;
  • Обстановка відносної безкарності, яку створюють особам, винним у скоєнні таких актів, правоохоронці, попри істотне зростання в останні місяці кількості випадків карного переслідування і засудження за вчинки, в тому числі і за такі, що мають расову ненависть і ворожнечу як спонукальний чинник;
  • Існування і дедалі більший вплив політичних партій з расистськими і ксенофобськими платформами;
  • Фактичний збіг соціальної, економічної і політичної маргіналізації з місцями проживання в Російській Федерації етнічних меншин та інших дискримінованих груп.

Доповідь Дьєн підтримала делегація Грузії [28], але піддав критиці представник РФ при офісі ООН у Женеві В. Лощинін [29]; Дьєн назвав реакцію російської делегації тривожною [30], а група російських і міжнародних неурядових організацій – несправедливою і хибною по суті [31].

На думку В. А. Тишкова, на початку 2000-х років рівень міжрасової та міжетнічної толерантності на Росії загалом залишався досить високим, про що свідчить велика частка мішаних шлюбів, відсутність просторової сегрегації у місцях проживання, інтенсивна особистісна і трудова комунікація, адекватне відображення складного національного складу населення держави у федеральних представницьких органах влади [32]

За даними центру «Сова», у 2010 році збільшилася кількість обвинувальних вироків за злочини на ґрунті ненависті, а кількість нападів на ґрунті расизму скоротилася. На думку представника центру «Сова» Наталії Юдіної, вироки до тривалих строків ув'язнення виразно подіяли. [33]

У липні 2011 року директор центру «Сова» Олександр Верховський заявив, що на Росії в 2011 році було відзначено зниження расистського насильства. На його думку, це пов'язано з тим, що найнебезпечніших радикалів було засуджено до позбавлення волі. За даними центру «Сова», у першій половині 2011 року було засуджено 116 осіб, які вчинили насильницькі злочини на ґрунті національної ненависті [34].

Спільнота африканських студентів у Москві вважає, що темношкірі гості і жителі столиці Росії регулярно стикаються з перевірками документів поліцією; недружньою поведінкою та образами довколишніх і нападами з боку скінхедів та інших расистів. У зв'язку з цим вони рекомендують дотримуватися ряду правил пересування Москвою, серед яких рекомендації уникати низки районів і пропозиція здійснювати поїздки містом у період з 8 до 17 години, не з'являтися у місцях скупчення молоді і особливо побоюватися бритоголових, в армійських черевиках або камуфляжі [35].

Дискримінація російського населення

Є низка фактів, які сприймаються багатьма росіянами (або тими, хто до них себе зараховує) як дискримінація титульної нації Російської Федерації.

Наприкінці 1980-х – початку 1990-х років у Росії виник так званий «бум етнічності», який ознаменувався сплеском ксенофобських настроїв і націоналізму серед представників «титульних» груп відносно росіян, що вилилося в ряді республік Північного Кавказу, в Туві[36], Гірському Алтаї, Башкирії, Татарії та інших у дискримінацію «нетитульного», переважно російського населення, і відтік його в інші регіони [12].

Найпомітнішим проявом такого націоналізму стала дискримінація під час кадрових призначень у національних республіках, що у складі Росії. Практично всюди у цих регіонах верхній шар призначенців складають виключно представники титульної нації[37][38]. Така сама проблема постає при вступі до університетів. У низці національних республік фактично відбулася «коренізація» школи з витісненням російської мови та викладанням мовою титульної нації. Так, у Татарстані татарській мові (у тому числі татарській літературі та історії Татарстану) відведено 6 годин на тиждень, російській – 4 (ще 3 години на російську літературу і 2 години на історію Росії)[38].

Практично в кожній національній республіці існує група людей, яка зображує весь російський народ «у чорних барвах»[38]. Наприклад, члени Татарського громадського центру (рос. ТОЦ) воювали на боці чеченських сепаратистів[38]. Вони ж у 2003 році зруйнували каплицю в Набережних Челнах[38]. Місцеві суди, як правило, виправдовують такі дії. У Татарстані з великими труднощами видаються дозволи на будівництво православних церков і каплиць [38]. У Башкортостані при захисті кандидатських і докторських дисертацій перевага віддається башкирам [38].

За оцінкою експертів Московського бюро з прав людини, російським регіоном з найбільш розвиненою русофобією є Північний Кавказ і, насамперед, Чечня. У 1991-1993 рр. відбулося масоване «видавлювання» російськомовного населення з Чечні, що супроводжувалося актами насильства[39]. За відомостями газети «Известия», в результаті етнічних чисток у Чечні в 1991-1994 роках загинули 20 тисяч осіб і 250 тисяч покинули республіку [40]. У 2005 році ініціативна група колишніх російських жителів Грозного направила президенту Росії відкритий лист з вимогою офіційно визнати факт масових етнічних чисток у Чечні в період з 1991 по 1994 рік. Автори звернення назвали режим Дудаєва фашистським і звинуватили російську владу у спробі приховати факт геноциду[40].

Злочини на ґрунті расизму

Вбивство дев'ятирічної таджицької дівчинки

Вбивство дев'ятирічної таджицької дівчинки Хуршеди Султонової було скоєно в Санкт-Петербурзі 9 лютого 2004. Злочин викликав глибокий суспільний резонанс. Вся історія дістала у ЗМІ назву «Вбивство таджицької дівчинки».

Вибух на Черкізівському ринку

21 серпня 2006 на одній із торговельних площ Черкізівського ринку, що у московському районі Ізмайлово, стався вибух. Унаслідок теракту загинули 14 осіб (з них 8 загинули на місці, а решта померли в лікарнях), у тому числі двоє дітей і були поранені 61 осіб. Через деякий час було встановлено, що всі підозрювані були членами націоналістичної організації «Спас».

Страта таджика і дагестанця (відеоролик)

Ролик «"страта" таджика і дагестанця» — відеофрагмент, розповсюджений в російськомовному Інтернеті в серпні 2007 року, що спровокував активне обговорення в російськомовних ЗМІ та офіційних колах. Новгородський міський суд визнав відеоролик зі стратою екстремістським матеріалом; отже, його заборонено розповсюджувати на території Російської Федерації [41]. 5 червня 2008 року відображене на ролику подвійне вбивство визнано справжнім.

21 листопада міський суд Майкопу визнав студента з Адигеї Віктора Милькова, що поширював ролик в Інтернеті, винним за статтею «порушення національної, расової чи релігійної ворожнечі» і засудив його до одного року виправних робіт [42]

Судові процеси

У 2008 році Грузія подала позов до Міжнародного суду ООН у Гаазі проти Росії, звинувачуючи її в дискримінації грузинів за етнічною ознакою в Абхазії і Південній Осетії, порушенні Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації та вимагаючи вивести російські війська з цих територій. 1 квітня 2011 суд постановив, що розгляд позову не входить у його компетенцію, на чому наполягала російська сторона. Грузія вважає Абхазію і Південну Осетію окупованими Росією частинами Грузії, що заперечує Росія, яка визнала незалежність цих республік [43].

У квітні 2011 року Орджонікідзевський районний суд міста Єкатеринбург за поданням прокурора Орджонікідзевського району міста Єкатеринбург визнав екстремістськими матеріали книги Володимира Авдєєва «Расологія. Наука про спадкові якостях людей». У визначенні прокуратури книга характеризується таким чином: «Мету расології Авдєєв бачить у тому, щоб "розпізнати і нейтралізувати чужорідні впливи" на свою расу, обстоює ідею про шкоду расового змішання. При цьому в книзі вихваляється «біла раса», тоді як інші раси піддаються нищівній критиці. Автор зробив спробу довести їх неповноцінність, вроджену вадливість і навіть тваринність. Суд установив, що зміст досліджуваної книги націлено на збудження расової ненависті щодо окремих етнічних і соціальних груп» [44].

4 червня 2011 міський суд Санкт-Петербурга засудив верховоду банди скінхедів Олексія Воєводіна і ще одного учасника – Артема Прохоренка до довічних термінів ув'язнення . Інші 10 підсудних отримали строки від 2 до 18 років. У сукупності слідство інкримінувало 14 підсудним близько 20 епізодів злочинів: бандитизм, вбивства і напади на вихідців з Азії, Африки та з Закавказзя, незаконний обіг вогнепальної зброї [45][46]. Згідно з визначенням Генеральної Прокуратури РФ, «ватажками банди були розроблені власні погляди і ціннісні орієнтири, основані на національній і расовій ворожнечі відносно вихідців із районів Закавказзя, Азії, Африки» [47].

Протидія расизму в Росії

Держава

Уряд Росії періодично звітує перед ООН про виконання Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації [48]. Чергова доповідь розглядалася в ООН, зокрема, в 2003 році. Уряд Росії стверджував, що загалом даної конвенції на Росії додержуються. Зокрема, всі форми дискримінації заборонені Конституцією і поточним законодавством, основним механізмом боротьби з дискримінацією є кримінальне право, держава вживає достатніх заходів для захисту вразливих груп, у першу чергу корінних народів [49]. Комітет з ліквідації расової дискримінації зробив ряд критичних зауважень до урядової доповіді [50].

На практиці, як зазначає М. Г. Щербаков, до представників екстремістських націоналістичних організацій у 1990-х роках судовими органами в кращому випадку призначалося кримінальне покарання за хуліганство. Що більше, регіональна влада використовувала активістів РНЕ як «народних дружинників», заохочувала проведення націоналістичних заходів РНЕ. Довгий час влада не вбачала в діях РНЕ націоналістичної підоснови [51]. Факти загравання влади з націоналістичними організаціями мали місце і в 2000-х роках. За інформацією газети «Известия», у 2006 році представники ДПНІ, нині визнаного екстремістською організацією [52], проводили рейди в складі Московської народної дружини, створеної з ініціативи уряду Москви. З дружиною ДПНІ співробітничали більше ніж 20 районів міста.[53]

Громадянське суспільство

У Росії набули поширення різні форми боротьби проти расизму з боку громадянського суспільства. Існують численні правозахисні організації, які відстежують ситуацію у цій сфері, проводять наукові дослідження і висувають правові ініціативи з протидії расизму.

Наприклад, Московське бюро з прав людини випускає регулярну доповідь із зазначеної тематики [54]. Громадські організації проводять мітинги, марші та інші масові заходи, спрямовані проти расизму.

З 2004 року в Санкт-Петербурзі проходив щорічний «Марш проти ненависті», присвячений пам'яті Миколи Гиренка і приурочений до дня його народження 31 жовтня [55][56][57]. Була організована громадська кампанія «Я не хочу ненавидіти!», спрямована на подолання расизму, національної дискримінації та ксенофобії. Матеріали збирали 70 неурядових організацій і 47 редакцій засобів масової інформації Росії [58].

21 березня 2005, у Міжнародний день боротьби за ліквідацію расової дискримінації, у Петрозаводську пройшла акція під гаслом «Геть расизм!». 16 жовтня 2005, після вбивства А. Уртадо, у Воронежі пройшов марш проти расизму, організований Молодіжним правозахисним рухом [59], а 9 листопада того самого року марш проти расизму та ксенофобії було проведено карельським відділенням Молодіжної правозахисної групи [60].

17 березня 2008 президент Російського футбольного союзу Віталій Мутко закликав клуби та вболівальників спільно боротися з проявами насильства та расизму під час футбольних матчів [61].

Див. також

Примітки
  1. Малахов В. С. Национализм как политическая идеология. — М.: КДУ, 2005. С. 190
  2. Шабаев Ю. П., Садохин А. П. Этнополитология: учебное пособие. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. с. 147—148.
  3. Шнирельман Виктор Александрович. Новый расизм в России. Человек без границ. Архів оригіналу за 1 вересня 2012. Процитовано 2 листопада 2011.
  4. Шнирельман В. Расизм в современной России: теория и практика Архівовано 26 лютого 2009 у Wayback Machine. [недоступне посилання — історія] // Межэтнические отношения и конфликты в постсоветских государствах: ежегодный доклад, 2003. М., 2004. С. 30.
  5. Шабаев Ю. П., Садохин А. П. Этнополитология: учебное пособие. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. С. 148.
  6. Малахов В. С. Национализм как политическая идеология. М.: КДУ, 2005. С. 192—193.
  7. Давидсон Аполлон Борисович. Антирасистский расизм. Новая и новейшая история. Архів оригіналу за 1 вересня 2012. Процитовано 30 жовтня 2011.
  8. Малахов В. С. Национализм как политическая идеология: учебное пособие. — М.: КДУ, 2005. С. 192—193.
  9. Шабаев Ю. П., Садохин А. П. Этнополитология: учебное пособие. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. С. 149.
  10. Тишков В. А. Реквием по этносу. — М.: Наука, 2003. С. 316.
  11. Racist Federation (англ.). Bumbin Orn. 27 березня 2008. Архів оригіналу за 1 вересня 2012. Процитовано 25 жовтня 2011.
  12. Хабенская Е. О. Ксенофобия, национализм, расизм в реальном и виртуальном пространствах
  13. Митрохин М. А. Русская партия: Движение русских националистов в СССР. 1953-1985 годы. — М. : Новое литературное обозрение, 2003. — С. 74-75. — ISBN 5-86693-219-2.
  14. Мифы современного расизма в РФ[недоступне посилання з червня 2019]
  15. Щербаков Н. Г. Идеологи современного отечественного расизма // Европоцентризм и афроцентризм накануне XXI века: африканистика в мировом контексте. — М.: ИВИ РАН, 2000. С. 98.
  16. Щербаков Н. Г. Публикации «Библиотеки расовой мысли» как исторический источник // Африка и мир: взаимопонимание, изучение, преподавание. — М.: ИВИ РАН, 2010. С. 175—184.
  17. Рецидивы шовинизма и расовой нетерпимости
  18. Ксенофобия — одна из болезней нашей страны
  19. {{{Заголовок}}}. — P. 37. — ISBN 5-87532-022-6. Архівовано 19 жовтня 2011 у Wayback Machine.
  20. Владимир Родионов Идеологические истоки расовой дискриминации славян в Третьем рейхе
  21. Документы! Дискриминация по расовому *признаку в Российской Федерации
  22. Document - Russian Federation: Violent racism out of control. Amnesty International. Архів оригіналу за 23 лютого 2013. Процитовано 26 жовтня 2011.
  23. Russian racism 'out of control' (англ.). Бі-бі-сі. 4 травня 2006. Архів оригіналу за 1 вересня 2012. Процитовано 25 жовтня 2011.
  24. Штерншис, Анна. (13 січня 2011). It’s no longer just about the master’s thesis (англ.). Canadian Jewish News. Архів оригіналу за 1 вересня 2012. Процитовано 25 жовтня 2011.
  25. Россию призвали активнее бороться с расизмом. Бі-бі-сі. Архів оригіналу за 3 лютого 2013. Процитовано 2013-1-23.
  26. Третий доклад по Российской Федерации. Европейская комиссия по борьбе с расизмом и нетерпимостью. Архів оригіналу за 3 лютого 2013. Процитовано 2013-1-23.
  27. Доклад Специального докладчика по вопросу о современных формах расизма, расовой дискриминации, ксенофобии и связанной с ними нетерпимости г-на Дуду Дьена. ООН. Архів оригіналу за 1 вересня 2012. Процитовано 26 жовтня 2011.
  28. Представитель России назвал доклад Спецдокладчика ООН о ситуации с расизмом в его стране политизированным [недоступне посилання — історія] Центр новостей ООН, 2007
  29. Россия считает «политическим заказом» доклад эксперта ООН по расизму РИА Новости 2007
  30. Russia Challenged on Racism[недоступне посилання з жовтня 2019] 2007(англ.)
  31. Открытое письмо Верховному Комиссару по правам человека г-же Луизе Арбур 2007
  32. Тишков В. А. Реквием по этносу. — М.: Наука, 2003. С. 317.
  33. Российский неонацист приговорен к пожизненному заключению
  34. Lenta.ru: Преступность: Пять пожизненных за 28 убийств
  35. Интервью с Дмитрием Бондаренко, доктором исторических наук, профессором, заместителем директора по научной работе Института Африки РАН. Процитовано 21 травня 2013.
  36. «Молодежь требует признания факта геноцида русских в Туве» «Сибірське агентство новин» от 09.12.2013
  37. Ачкасов В. А. Этнополитология: учебник. — СПб.: Издательство С.-Петербургского университета, 2005. С. 315.
  38. Дискриминация русского населения в регионах: данные Московского бюро по правам человека
  39. Аналитический доклад Московского бюро по правам человека
  40. Забытый геноцид
  41. В Великом Новгороде суд признал экстремистским видеоролик со сценой националистического убийства. Архів оригіналу за 27 лютого 2012. Процитовано 18 липня 2008.
  42. По 5% за каждую голову. Архів оригіналу за 27 лютого 2012. Процитовано 10 липня 2008.
  43. Денисов М. Международный суд ООН отклонил иск Грузии к России. bbc.co.uk. Архів оригіналу за 1 вересня 2012. Процитовано 2011-11-3.
  44. В Свердловской области суд признал экстремистскими материалы книги Владимира Авдеева «Расология. Наука о наследственных качествах людей»
  45. Участники банды Боровикова-Воеводина подали жалобы на приговор — Фонтанка.ру
  46. Ошибка и смерть Боровикова-Воеводина — Фонтанка.ру
  47. В Санкт-Петербурге вынесен приговор т. н. «банде Боровикова-Воеводина»
  48. Пятнадцатый, шестнадцатый и семнадцатый периодические доклады Российской Федерации о выполнении Международной конвенции о ликвидации всех форм расовой дискриминации, подлежащие представлению в 1998, 2000 и 2002 годах. Министерство иностранных дел России. Архів оригіналу за 1 вересня 2012. Процитовано 30 жовтня 2011.
  49. Итоги рассмотрения положения в России Комитетом ООН по ликвидации расовой дискриминации. «Мемориал». Архів оригіналу за 1 вересня 2012. Процитовано 29 жовтня 2011.
  50. Заключительные замечания Комитета по ликвидации расовой дискриминации: РОССИЙСКАЯ ФЕДЕРАЦИЯ. «Мемориал». Архів оригіналу за 1 вересня 2012. Процитовано 29 жовтня 2011.
  51. Щербаков Н. Г. Идеологи современного отечественного расизма // Европоцентризм и афроцентризм накануне XXI века: африканистика в мировом контексте. — М.: ИВИ РАН, 2000. С. 99.
  52. В Москве суд по иску прокурора запретил деятельность межрегионального общественного объединения «ДПНИ». Генеральная Прокуратура РФ. Архів оригіналу за 1 вересня 2012. Процитовано 30 жовтня 2011.
  53. Коныгина Н. Знак ДПНИ на груди у него. Известия. Архів оригіналу за 1 вересня 2012. Процитовано 30 жовтня 2011.
  54. Расизм, ксенофобия, антисемитизм, этническая дискриминация в Российской Федерации в 2005 г.[недоступне посилання з червня 2019]
  55. Гиренко Николай Михайлович
  56. В Петербурге прошёл «Марш против ненависти»
  57. В Петербурге на марш против ненависти вышли около двухсот человек
  58. Я не хочу ненавидеть!. Архів оригіналу за 30 грудня 2007. Процитовано 30 грудня 2007.
  59. Р. Прытков. Марш против расизма // «Газета» № 196 от 17.10.2005 г.
  60. В Петрозаводске прошел марш против расизма и ксенофобии
  61. Мутко призвал бороться с насилием и расизмом. ФЕОР. Архів оригіналу за 1 вересня 2012. Процитовано 2012-1-12.

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.