Сапогів (Чортківський район)

Сапогі́в — село в Україні, Тернопільська область, Чортківський район, Борщівська міська громада. Розташоване в центральній частині району. Було центром однойменної сільради.

село Сапогів
Країна  Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Чортківський район
Громада Борщівська міська громада
Код КАТОТТГ UA61060050180010806
Основні дані
Населення 876
Територія 3.493 км²
Густота населення 250.79 осіб/км²
Поштовий індекс 48769
Телефонний код +380 3541
Географічні дані
Географічні координати 48°43′48″ пн. ш. 26°05′09″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря		 234 м
Відстань до
районного центру		 12 км
Найближча залізнична станція Вовківці-Турильче
Відстань до
залізничної станції		 8 км
Місцева влада
Адреса ради 48769, с.Сапогів
Сільський голова Лисак Богдан Романович [1]
Карта
Сапогів
Сапогів
Мапа

 Сапогів у Вікісховищі

Населення — 826 осіб (2007).

У Сапогові збереглися унікальні зразки давньої народної вишивки. У Сапогові — вхід до гіпсової печери Ювілейна.

Також є Сапогівський ботанічний заказник, зростають Сапогівські буки.

Географія
Вид на село з боку траси Т2002

Село розташоване на відстані 372 км від Києва, 98 км — від обласного центру міста Тернополя та 8 км від міста Борщів.

Історія

Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки скіфського часів

Перша писемна згадка — 1428 року. Є щонайменше дві версії походження назви села. Згідно з першою, за легендою тут проживали шевці, які шили взуття для потреб галицьких князів. Інша версія — назва села походить від слов'янського прізвища Сапог (Чобіт)[2]. Враховуючи ту обставину, що дана назва є класичним присвійним прикметником, найімовірніше вона походить від поширеного шляхетського прізвища СапѢга (Сапіга) з чергуванням звуків «і» та «о» за правилами української мови.

1704 року в Сапогові діяв загін опришків під проводом Пискливого.

Діяли «Просвіта», «Луг», «Сільський господар» та інші українські товариства, кооператива.

До 19 липня 2020 р. належало до Борщівського району[3].

З 20 листопада 2020 р. належить до Борщівської міської громади[4].

Населення

За даними перепису населення 2001 року мовний склад населення села був таким[5]:


Мова Число ос. Відсоток
українська 99,89
молдовська 0,11

Пам'ятки

У селі є церква святого Миколая (1777, реставрована 1989).

  • Церква св. Миколая 1777
  • Церква св. Миколая 1777
  • Церква св. Миколая 1777
  • Церква св. Миколая 1777 (дзвіниця)
  • Церква св. Миколая 1777
  • Церква св. Миколая 1777

Споруджено пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1990), насипано символічну могилу УСС (1991), могилу на місці перепоховання вояків УПА (1993).

Соціальна сфера

Працюють ЗОШ 1-2 ступ., клуб, бібліотека, ФАП, завод мінеральної води, торговельний заклад.

У жовтні 2016 року до села підведено газогін.[6]

Культура

Фольклор

У селі побутувала народна казка «Як горобчики гостювали». Під час фольклористичної експедиції у 1883 році її записав Іван Ляторовський. Поміщена у антології «Казки Західного Поділля» (1994, укладач — Петро Медведик).

1883 року Дмитро Шимчук записав ряд народних анекдотів у селі, зокрема "Парубок", "Шах", "Не віддана", "За що?", "Перекупка", "Яку сам власть мав, таку друrому дав", "Як чоловік умер через жону", "Жид сьвідком", "Брехун і підбрехун" поміщених відтак у "Етнографічному збірнику"[7].

Відомі люди

Народилися

Працювали

Душпастирював фольклорист о. Іван Ляторовський.

перебували

Примітки
  1. Органи місцевого самоврядування в області станом на 2 квітня 2009р.
  2. Крищук М. Топоніміка Тернопільщини: навчально-методичний посібник. — Тернопіль, 2011. — С. 149.
  3. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  4. Перша сесія Борщівської міської ради VIII скликання // Борщівська міська рада, 25 листопада 2020 р.
  5. Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область
  6.  Мешканці села Кривче Борщівського району відтепер мають можливість підвести газ до своїх осель на YouTube // Телекомпанія TV-4. — 2016. — 28 жовтня.
  7. Етноrрафічний з6ірник. Львів, 1899. Т. VI: Галицько-руські анекдоти. ст 25, 32, 53, 98, 125-126, 130-222, 320-324.

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.