Стефан Урош V

Стефан Урош V Ніякий (серб. Стефан Урош V Нејаки; 1336—1371) — син і спадкоємець короля Стефана Душана. Останній король Сербії (1355-1371) з династії Неманичів.

Стефан Урош V
Народився 1336[1] або 1337[1]
невідомо
Помер 4 грудня 1371[1]
невідомо
Поховання
Церква Успіння Пресвятої Богородиці і Монастир Язакd : 
Країна  Сербська імперія
Національність серби
Діяльність правитель
Знання мов сербська[2]
Посада Цар сербів і греківd
Конфесія Сербська православна церква
Рід Неманичі
Батько Стефан Душан[3]
Мати Олена Болгарськаd
У шлюбі з Анна Валахійськаd
Стефан Урош V
серб. Стефан Урош V
Стефан Урош V
Король сербів і греків
1355 рік — 1371 рік
Попередник: Стефан Урош IV Душан
Спадкоємець: Титул скасований
 
Народження: 1336
невідомо
Смерть: 1371
невідомо
Поховання:
Монастир Нові-Язак , Сербія : 
Національність: серби
Країна: Сербська імперія
Релігія: Православ'я
Рід: Неманичі
Батько: Стефан Урош IV Душан
Мати: Олена Болгарська
Шлюб: Анна Валахійськаd

 Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис
Молодий Урош V, Монастир Високі Дечани
Сербське царство у 1360, під час царювання Уроша V, з теренами удільних володарів

Був сином короля Стефана Душана та Олени Шишман.

У 1346-1355 був співволодарем свого батька Душана. У 1355, після його смерті, був коронований та став новим королем і імператором Сербії.

Проте він був недосвідченим юнаком, виявився нездатним стримувати руйнівні амбіції могутніх магнатів. Королівство перетворилося на конфедерацію дрібних володарів, які утвердилися у різних провінціях і правили на власний розсуд, не рахуючись з центральною владою царя. Дядько Уроша Сімеон отаборився в Епірі та Фессалії, Вукашин Мрнявчевич — у Македонії, Лазар Хребелянович — у Рудніку, рід Балша — у Зеті, а сам Стефан Урош V мав задовольнитися старою провінцією Рашкою.

Першою серйозною політичною проблемою Стефана Уроша V стали претензії на самостійність його дядька, Симеона Синіши, на володіння якого цар напав у 1356. Однак Симеон Сініша розбив війська Уроша, і він був змушений відмовитися від Фессалії й Епіра.

Сепаратизм місцевих правителів підтримала і мати короля, Олена Болгарська, яка фактично почала правити самостійно, спираючись на підтримку аристократа Йована Углеша. Її приклад наслідували й інші сербські вельможі — Дейянкович, Балшич, Нікола Алтоманович і Углеша, брат Вукашина Мрнявчевича, який у 1365 коронований співправителем царя, і до його нащадків переходив престол у разі бездітності Уроша.

До кінця свого царювання Стефан Урош контролював тільки територію між Шар-Планиною і Дунаєм.

Наприкінці 1360-х османська потуга зламала опір союзників Стефана Уроша — болгарських царів Івана Александра та Івана Шишмана. У 1371 Вукашин зазнав поразки від османів на чолі із Лалой Сахін-пашою при річці Мариці. Внаслідок чого більша частина Македонії, Фессалії, частина Албанії захоплені Османською імперією.

Помер 4 грудня 1371. З ним завершилася не лише династія Неманичів, а й історія Сербського царства. Помер бездітним незабаром після того, як сербські лицарі були розгромлені турками в битві на Мариці. Владу на півночі країни захопив Лазар Хребелянович, який, однак, не прийняв титул царя. Фактично Сербія перестала існувати як єдина держава. У 1377 Твртко I Боснійський (онук Стефана Драгутина по жіночій лінії) коронувався як цар Сербії, Боснії та приморських земель. Однак дійсною владою в Сербії він не володів.

Заснував монастир Матейча, канонізований Сербською православною церквою через 211 років після кончини. Його мощі знаходяться в монастирі Нові-Язак на гірській гряді Фрушка гора.

Джерела
  • John V.A. Fine, Jr., The Late Medieval Balkans, Ann Arbor, 1987.
  1. http://genealogy.euweb.cz/balkan/balkan5.html
  2. Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  3. Lundy D. R. The Peerage
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.