Сікоракса (супутник)

Сікоракса (англ. Sycorax) — супутник планети Урана, відкритий у 1997 астрономами Паломарської обсерваторії (Каліфорнія, США). Відомий також під позначеннями «Уран XVII» і «S/1997 U 2». Сікоракса названа за іменем персонажа п'єси В. Шекспіра «Буря».

Сікоракса
Дані про відкриття
Дата відкриття 6 вересня 1997
Відкривач(і) Ніколсон, Ґледмен, Бернс, Кавеларс за допомогою Hale telescope
Планета Уран
Номер
Орбітальні характеристики
Велика піввісь 12,2 млн км
Орбітальний період 1288 діб
Ексцентриситет орбіти 0,5224
Нахил орбіти 152,51° (до екліптики)
148,84° до площини екватора планети
Фізичні характеристики
Діаметр 190 км
Площа поверхні ~113 000 км²
Об'єм ~3000 км³
Маса 5,4×1018 кг
Густина ~1,5 г/см³
Прискорення вільного падіння 0,04 м/с²
Альбедо 0,07 (припущення)
Температура поверхні ~64 К К
Атмосфера відсутня
Інші позначення

Сікоракса у Вікісховищі

Ретроградні нерегулярні супутники планети Уран

Одночасно з Сікораксою було відкрито супутник Урана Калібан.

У тому випадку, якщо розміри супутника оцінені правильно, він є шостим за величиною супутником Урана і займає проміжне положення між основними і дрібними супутниками. Супутник обертається у зворотному напрямку сильно витягнутою і нахиленою орбітою. Орбіта Сікоракса віддалена від Урана у 20 разів далі, ніж орбіта найвіддаленішого регулярного супутника Урана Оберона.[1]

[2] Припускають, опираючись на орбітальні параметри, що Сікоракса належить до того ж динамічного кластера що і Сетебос і Просперо. Тобто мають спільне походження.[3]

Припускають, що цей супутник складається із суміші льоду і гірських порід. Сікоракса має незвичайний для супутників Урана червонуватий колір, характерний для об'єктів пояса Койпера. Можливо, супутник був захоплений тяжінням Урана.[4][5]

Див. також

Примітки
  1. DOI: 10.1038/31890
    Нема шаблону {{Cite doi/10.1038/31890}}.заповнити вручну
  2. Jacobson, R.A. (2003) URA067 (28 червня 2007). Planetary Satellite Mean Orbital Parameters. JPL/NASA. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 23 січня 2008.
  3. DOI: 10.1086/424997
    Нема шаблону {{Cite doi/10.1086/424997}}.заповнити вручну
  4. Sheppard, Scott S.; Jewitt, David C.; Kleyna, Jan (2005). An Ultradeep Survey for Irregular Satellites of Uranus: Limits to Completeness (PDF). The Astronomical Journal 129 (1): 518–525. Bibcode:2005AJ....129..518S. arXiv:astro-ph/0410059. doi:10.1086/426329. Архів оригіналу за 11 травня 2005. Процитовано 20 жовтня 2009. «Table 3 ... ri (km) ... 36 ... i Radius of satellite assuming a geometric albedo of 0.04.»
  5. Maris, M.; Garraro, G.; Parisi, M.G. (2007). Light curves and colours of the faint Uranian irregular satellites Sycorax, Prospero, Stephano, Setebos, and Trinculo. Astronomy&Astrophysics 472 (1): 311–319. Bibcode:2007A&A...472..311M. arXiv:0704.2187. doi:10.1051/0004-6361:20066927.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.