Талергоф

Талергоф, (нім. Interniertenlager Thalerhof, 4 вересня 1914 — 10 травня 1917 рр.) — концентраційний табір, один із перших у Європі в XX столітті, закладений австро-угорською владою 4 вересня 1914 р. на початку Першої світової війни, в піщаній долині, біля підніжжя Альп в районі м. Граца (Штирія).

Цю фотографію найчастіше співвідносять з Талергофом. В дійсності її було зроблено на Східному фронті (причому з різних ракурсів, оригінал знаходиться у Військовому архіві у Празі), і вона фіксує випадок військового свавілля[1].

Сюди депортували громадян Австро-Угорської імперії, переважно українців-москвофілів, які були жителями Галичини та Буковини і симпатизували Російській імперії. Також потрапляли й національно свідомі українці, православні священики[2]; щодо звільнення доктора Василя Маковського клопотав Митрополит Андрей Шептицький[3][4].

Історія табору

Першу партію галичан та буковинців-«русофілів» депортували в Талергоф солдати Грацького полку 4 вересня 1914 року.

Дану світлину, на котрій австро-угорські військовослужбовці позують на фоні повішених священника Романа Березовського (до речі, українофіла), Льва Кобилянського та Пантелеймона Жабяка, часто помилково вказують як фото жертв Талергофу. Насправді, ці троє були страчені за рішенням виїзної комісії львівського суду 30 серпня 1914 року в Мукачеві, ставши жертвами військового свавілля, а не «геноциду русофілів»[5].

До зими 1915 р. в Талергофі не було бараків, люди лежали на землі без даху над головою в дощ і морози[6]. На початку війни з Росією військова влада Австро-Угорщини під враженням невдач на фронті та в атмосфері воєнного психозу й терору (десятки українців повішено), інтернувала до табору жителів Галичини та Буковини. До арештів спричинилася адміністративна влада, що в Галичині була майже повністю в руках поляків, на Буковині — румунів, які використали нагоду для ослаблення українського руху. Тому в Талергофі, крім осіб москвофільської орієнтації, потрапило чимало національно свідомих українців, причому доказом цього слугували знайдені у них російськомовні книги, такі як «байки харківські» Григорія Сковороди, «Наймичка», «Повесть о безродном Петрусе»[7] Тараса Шевченка і т.д.

У офіційному рапорті Шлеера від 9 листопада 1914 року повідомлялося, що у Талергофі в той час перебувало з 5700 русофілів, з них близько 1,915 осіб були лемками, зі 151 селища на Лемківщині.[8]

У листопаді 1916 — 2 717 (зокрема 85 % українців; 76 % селян, 7 % греко-католицьких священиків); від 1914 до 1916 зареєстровано 14 000 в'язнів. Суворий режим, сваволя адміністрації, голод і нестерпні санітарні умови (епідемія плямистого тифу) спричинили велику смертність серед в'язнів (зареєстровано 1 767 смертей; насправді їх було більше; лише між 17 січня і 31 березня 1915 померло 524 особи). Табір був закритий 10 травня 1917 року під тиском світової громадськості після смерті Франца Йосифа останнім австро-угорським імператором Карлом І.

По війні москвофільські кола в Галичині створили культ мартирології москвофілів у Талергофі («Талергофські з'їзди» 1928 і 1934, «Талергофські збірники», як символ народних страждань та стійкості його було відображено у низці літературних творів того часу — «Блудные огни» Юліяна Яворського, поема «Талергоф» Івана Федоріва-Федорички тощо).

Відомі в'язні

Перепоховання жертв

Останки загиблих в'язнів було перепоховано на цвинтарі міста Фельдкірхен-бай-Грац, оскільки на попередньому місці поховання та розташування табору збудовано аеропорт «Грац».

  • Каплиця на місцевому цвинтарі на честь загиблих в'язнів концтабору Талергоф
  • Меморіальна дошка від земляків із Лемківщини
  • Меморіальна дошка на 90-ті роковини
  • Список загиблих

Див. також

Примітки
  1. Anton Holzer, Das Lächeln der Henker. Der unbekannte Krieg gegen die Zivilbevölkerung 1914-1918 (2008). Abb. 67
  2. Ратушна О. М. Життя та побут православних священиків у талергофі (1914—1917 рр.) / Оксана Мирославівна Ратушна // Історико-культурна спадщина в демократичному суспільстві: сприяння діалогу, примиренню та відповідальності : тези ІI Міжнародної науково-практичної конференції, 17–18 квітня 2015 р., Львів / Національний університет “Львівська політехніка”, Інститут гуманітарних і соціальних наук, Кафедра історії України та етнокомунікації. — Львів, 2015. — С. 112—117.
  3. В'язничний щоденник. Неймовірні свідчення в'язня про станиславівську Діброву
  4. В'язничний щоденник ІІІ. Неймовірні свідчення в'язня про станиславівську Діброву
  5. Баринов И. Образ Талергофа в антиукраинской и антизападной мифологии современной России // Форум новейшей восточноевропейской истории и культуры. — 2015. — № 2. — С. 97-98.
  6. Архівована копія. Архів оригіналу за 15 березня 2012. Процитовано 13 квітня 2011.
  7. «Повесть о безродном Петрусе» // Шевченківська енциклопедія: — Т.5:Пе—С : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 200.
  8. Архівована копія. Архів оригіналу за 7 жовтня 2007. Процитовано 13 квітня 2011.

Джерела та література

Література
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
  • Ваврик В. Р. Терезін і Талергоф — Львів, 1928.; Нью-Йорк: Видавець протоієрей Р. Н. Самело, 1966. (Vavrik V. R. Terezín and Talerhof — New York, publishing house of Archpriest R. N.Samelo, 1966.)
  • Маковський В. Талергоф, спогади і документи. — Львів, 1934.
  • Що ми знаємо про Талергоф? : [австр. концентрац. табір (1914—1917)] / Володимир Садовий. — Дрогобич (Львів. обл.): Коло, 2012. — 63 с., [2] арк. іл.: іл.; 20 см. — Бібліогр.: с. 62 (7 назв). — 200 пр. — ISBN 978-617-642-024-8
  • Terrorism in Bohemia.; Medill McCormick Gets Details of Austrian Cruelty There // «New York Times», December 16, 1917
  • Дорошенко Д. І. Історія України 1917—1923 рр. Том І. Доба Центральної Ради Ужгород: Друкарня «Свобода», 1932 (с. 25)
  • Ратушна О. М. Життя та побут православних священиків у талергофі (1914–1917 рр.) / Оксана Мирославівна Ратушна // Історико-культурна спадщина в демократичному суспільстві: сприяння діалогу, примиренню та відповідальності : тези ІI Міжнародної науково-практичної конференції, 17–18 квітня 2015 р., Львів / Національний університет “Львівська політехніка”, Інститут гуманітарних і соціальних наук, Кафедра історії України та етнокомунікації. — Львів, 2015. — С. 112—117.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.