Тернопільська губернія
Тернопільська (Тарнопольська) губернія - одна з адміністративно-територіальних одиниць, створених після окупації частини Галичини російськими військами під час Першої світової війни. Утворена у вересні 1914 р. у складі Галицько-Буковинського генерал-губернаторства. Центр - Тернопіль.
| Тернопільська губернія | ||||
| Центр | Тернопіль | |||
|---|---|---|---|---|
| Утворено | вересень 1914 | |||
| Площа | 14,1 тис. км² (1914) | |||
| Населення | 1 500 000 осіб (1910) | |||
| Попередники | Королівство Галичини та Володимирії | |||
| Наступники | Королівство Галичини та Володимирії | |||
У губернії було п'ятнадцять повітів: Бережанський, Богородчанський, Борщівський, Бучацький, Гусятинський, Заліщанський, Збаразький, Калуський, Підгаєцький, Скалатський, Станіславівський, Тернопільський, Тербовлянський, Тлумацький, Чортківський. Губернія мала площу 14,1 тис. км², населення - 1,5 млн. осіб (за переписом 1910)[1].
Тернопільська губернія мала розвинену мережу залізниць, по її території проходили лінії: Перемишль - Львів - Злочів - Тарнопіль - Підволочиськ, Тернопіль - Збараж, Тернопіль - Іване-Пусте, Копичинці - Гусятин, Новий Загорж - Хирів - Самбір - Стрий - Станіславів , Галич - Тернопіль, Хриплин - Бучач - Чортків - Копачинці, Львів - Підгайці.
В результаті Горлицького прориву 1915 австро-угорських і німецьких військ захібна частина новоствореної губернії була залишена російськими військами. Губернія припинила існування після звільнення всієї її території від російських військ у липні 1917.