Тюштянь пазчангот

Тюштянь пазчангот (укр. Благословіння Тюшті) — звернення до ерзян Ерзянського Інязора Тюшті.

Текст
Ерзянською мовою У перекладі українською (переклав Юрась Баланчук)[1][2]

Цитни ведесь лейтнесэ, мизолдыть минек лисьмапрятне…
Те аволь ансяк ведь, те кезэрь покштянок верест.
Лаймонь мазый цецятне — те минек сазоронок,
Виев овтось, превей верьгизэсь ды ёндол карциганось — лелянок.
Жольни ведесь — те тетянь вайгелезэ, чуди лейтне — патянок.
Сиянь ведьсэ симдить сынь эйденек.
Покштянь лемтне эрить минек мельсэ, минь кундситяно сынст репештясо.
Эрьва тикшесь корты Пазонь кельсэ.
Аволь весе раськетне чарькодить минек эрямонь лувонть,
Сынст туртов весе таркатне вейкеть.
Теке ят ломанть, коннат яксить веть,
Саить моданть пельде, мезе тенст эряви.
Модась сыненст аволь малавикс ломань — каршо тюриця.
Зярдо изнясызь, нарьгасызь, туить седе тов.
Сынь шождасто кадыть тетянь калмотнень,
Салыть моданть шумбрачинзэ эйдест кедьстэ, ды а талныть.
Модась ды менелесь сынст туртов, теке ули-паро,
Кона микшневи, рамсеви, салави, кода ревесь эли суликань эрьгетне.
Сынь топодема а содыть. Анокт нилеме весементь…
Мельгаст — чувар паксят…

Миненек эряви чевте вармань тошкамо,
Пиземень каштордома, ды лопань тантей качадома.
Ракшатне, чувтотне, ломантне весе лексить коштсо.
Коштось миненек пек питней, сонтемензэ арась Эрямо.
Кить минь ракшавтомо, нармуньтеме, конат эрить пертьпельганок?
Мезе тееви ракшатнень марто, се лиси ломантнень мартояк.

Вармань зэхелесь, конаньсэ васенцеде лексесь покштянок,
Маринзе сонзэ меельсе лекстямонтькак.
Минек кезэрень моротне теке суреть сюлмить эйсэнек покштянок марто.
Минь кортатано эйденек туртов: сынст пильгест ало — покштянок рунго челькест.
Модантень — сюконямо, ванстома…
Модась — Аванок, мезе тееви Мастораванть марто — се лиси эйдензэ мартояк.
Зярдо ломанесь кольсти моданть, сон теи зыян эстензэ ды эйденстэнь.
Сон колы покштянь койтнень.
Весемесь, мезе эри моданть лангсо, лиссь ве куросто.
Аволь ломанесь кодызе эрямонь коцтонть.
Сон – сонськак ансяк суре эйсэнзэ.
Мезе теи коцтонтень — сень теи эстензэ.
Пазось Мастор лангсо вейке. Сон вечксы Мастораванть.
Кие теи зыян Масторавантень, се а кунсолы Инешкипазонть.
Зярдо меельце Эрзясь ды Мокшось ёмии те Мастор лангсто
Ды сулей ладсо туи моданзо велькска, эрзянь ды мокшонь раськетьнень оймест
Ялатеке карми эрямо неть вирьтнесэ, неть лейтнень чиресэ.
Сон зярдояк а стувтсынзе тиринь моданзо конань вечксы, кода пиже тякинесь —
Вечксы аванзо седеень токноманть.
Вечкеде Мастораванть, кода минь вечкинек сонзэ.
Ванстодо Мастораванть, кода минь ванстынек сонзэ.
Ванстодо мельсэнк, превсэнк весементь, мезе максть тенк покштятне,
Койтнень, кирдатнень, моротнень, ёвкстнэнь.
Весе вийсэнк, весе оймесэнк бажадо максомо эсь раськень мазычинть эйденк туртов.
Вечкеде сонзэ, кода Инешкипазось вечки весень.
Сон теизе Мастораванть весенень.
Минек Инешкипазось — весень Паз.
Сон вечки ды мелявты Масторонть кис.
Паряк, монь раськем а ёми…
Вансынек…

На дзеркалі води проміння сонця знов,
І знову посміхнуться струмки наші. –
Це не вода, яку ми п’ємо з чаші,
То наших давніх предків кров.

Прекрасні у долинах квіти –
То наші сестри; вовк, ведмідь –
То старші браття; і летить
У небі сокіл швидше вітру.

І голос батька шум води,
І сестри – ріки повноводі
Втамують спрагу – тут природа.
А в пам’яті живуть діди.

Дідів і прадідів слова,
Ми поминаєм їх у рощах
У репештях у найдорожчих
І мовить наче Бог трава.

Та є народи без снаги.
Не розуміють нас народи,
Що не шанують цю природу
І ходять наче вороги.

Що роблять свою чорну справу,
Вони не дружать із землею,
Проходять, скориставшись нею;
Ґвалтують Землю-Мастораву

Батьків лишаючи могили,
Крадуть в дітей своїх надію
І шкодувать про це не вміють,
Беруть в землі останні сили.

Намисто, чи овече стадо –
Такі ж для них земля і небо,
Які украли без потреби
І лиш пустелі в них позаду…

А нам потрібен шелест вітру
І листя запах, спів дощів.
І від початку всіх віків
Все дихало завжди повітрям.

І що чекає на тварину,
І що чекає на пташок,
Життя яких короткий строк,
Чекає це ж і на людину.

Чим наш далекий предок дихав,
Тим вітром, що колише води,
Його останній чуло подих,
Який вдихав цей вітер тихий.

Пісні старі – зв’язок з дідами,
Зв’язок міцний неначе нитки
І розуміють наші дітки
Чий прах під їхніми ногами.

Землі наш захист – вона мати,
Їй поклоніння і пошана.
Що може із землею стати,
Те ж саме із народом стане.

А той, хто землю зневажає
І шкодить тій землі нещасній,
Той шкодить дітям своїм власним
І звичай предків забуває.

І все, що на землі існує
Пішло з єдиної основи,
Ми не створили ці умови,
Не ми у світі цім пануєм.

Один Господь лише існує.
Він любить нашу землю-мати,
А хто їй шкодить має знати,
Що він Всевишнього не чує.

Всі до останньої людини –
Усі ерзяни і мокшани,
Коли загине в них останній,
Та він цю землю не покине.

І полетить він над землею,
І буде жити тут навік,
Серед лісів і серед рік –
Душа цю землю не покине.

Яку він любить наче мати
Любіть цю землю й бережіть,
Як ми могли її любить,
Як ми могли оберігати.

Пісні, легенди – всю красу,
Красу всю нашого народу,
Все, що дали нам предки зроду,
Те, що ці звичаї несуть.

Передавайте вашим дітям,
Любіть народ, як сам Творець,
Що все створив Він, як митець
Любіть, як Бог, усе на світі.

Чи нас чекатиме кінець?
Чи Бог про мій народ подбає?
Він любить землю всю без краю.
Побачим… Може все мине.

Посилання

Примітки
  1. Молодий поет і перекладач з Києва вражає талантами не лише українців // Український інтерес
  2. Тюштянь Позчангот/ Передання царя Тюшті
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.