Храм Успіння Пресвятої Богородиці (Гора Сіон)
Храм Успі́ння Пресвято́ї Богоро́диці (івр. כנסיית הדורמיציון; лат. Sancta Sion, лат. Dormitio Mariae, лат. Sancta Maria in Monte Sion; грец. Αγία Σιών) — церква і німецьке бенедиктинське абатство в Єрусалимі на вершині гори Сіон, за межами стін Старого міста, близько Сіонських воріт Єрусалима. За переказами храм побудований на місці Успіння Богородиці, тобто на місці будинку апостола Івана Богослова, поруч з Світлицею Тайної Вечері.
| Храм Успіння Пресвятої Богородиці на горі Сіон івр. כנסיית הדורמיציון | |
|---|---|
![]() Храм Успіння Пресвятої Богородиці на горі Сіон | |
| Тип споруди | абатство[1] |
| Розташування |
|
| Архітектор | Гайнріх Ренард, Теодор Сандел |
| Засновник | Вільгельм II Гогенцоллерн |
| Початок будівництва | 415 р. |
| Кінець будівництва | 7 жовтня 1900 р. - 10 квітня 1910 р. |
| Зруйновано | 614 р., 966 р., 1200 р. |
| Відбудовано | XII століття |
| Стиль | візантійський |
| Належність | католицтво (християнство) |
| Єпархія | Латинський патріарх Єрусалима |
| Стан | heritage site in Israeld |
| Адреса | הר ציון |
| WLM | IL-1-3000-802 |
| Епонім | Успіння Богородиці |
| Присвячення | Успіння Богородиці |
| Вебсайт | dormitio.net |
![]() Храм Успіння Пресвятої Богородиці (Гора Сіон) (Ізраїль) | |
![]() | |
| | |
Історія виникнення
Згідно з переказами, тут, у апостола Івана Богослова жила і померла Пресвята Богородиця.
- Перша візантійська базиліка на цьому місці, була побудована у 415 році і називалася Святий Сіон (грец. Αγία Σιών; лат. Sancta Sion)[2]. Вона була присвячена Таємні Вечері Ісуса Христа і Його учнів, а також сходження Святого Духа на апостолів в П'ятидесятницю. Цей храм був зруйнований при навалі персів у 614 році, після чого відновлений.
- З VII століття в північно-західному куті базиліки знаходився камінь, шанований як місце Успіння Богородиці. У 966 році храм знову був зруйнований.
- Хрестоносці відновили його на початку XII століття і назвали Sancta Maria in Monte Sion. Він був зруйнований мусульманами у 1200 році.
- В кінці XIX століття німецьким католикам, в особі Ордена бенедиктинців, вдалося придбати цю ділянку за 120 000 золотих марок у султана Абдул-Хаміда II, при посередництві імператора Вільгельма II під час його історичного візиту в Палестину у 1898 році.
Будівництво і архітектура церкви
- У 1890 році починається будівництво. Головним архітектором проекту, задуманого як модель каролінзького собору в Ахені, став Гайнріх Ренард з Кельна, а на місці в Єрусалимі роботи проводив архітектор Теодор Сандель. Стильові особливості архітектури церкви абатства незвичайні. Вони поєднують елементи візантійського і сучасного східного стилю, як в цілому, так і в деталях. Храм Успіння Пресвятої Богородиці являє собою круглу будівлю з багатьма нішами, у яких знаходяться каплиці.
- Ця церква була освячена 19 квітня 1910 року.
- У 2006 році церква змінює свою назву на Успіння Богоматері (лат. Dormitio Mariae). Тут особливо вшановується місце з криптою, де встановлено камінь, на якому Вона спочила.
Крипта

У крипті храму, в центрі залу розташована скульптура Богородиці, що лежить на камені. На куполі балдахіна, що покриває скульптуру зображений Ісус Христос, який закликає Свою Мати у Своє Небесне Царство. У медальйонах, що оточують купол, розташовані зображення шести старозавітних жіночих образів: Єви, Маріам (старшої сестри Мойсея), Яїли, Юдифи, Рут та Есфірі.
Священний одр оточують шість вівтарів, дарувальниками яких стали: Австрія, Бразилія, Кот-д'Івуару, Угорщина, Венесуела, США. На них зображені свої святі і апостоли і їм, властиві власні національні стилістичні особливості. Головний вівтар в крипті присвячений Успінню: на фресці зображені апостоли, які оточили тіло Богородиці, і Христос, що возносить Її душу на Небо. Також тут зображені нинішня церква і її попередниці. Стовп під вівтарем — залишок візантійської колони.
Галерея
Вид з Оливної гори
Вигляд від входу у трапезний зал
Церковна абсида
Фігура Діви Марії у крипті церкви
Примітки
- archINFORM — 1994.
- Bargil Pixner, «Mount Zion, Jesus, and Archaeology», in Jesus and archaeology James H. Charlesworth, 2006, pages 313–315


