Цауне Юлій Семенович

Ца́уне Юлій Семенович (4 березня 1862, Сааремаа, Ліфляндська губернія, Російська імперія (на даний час Естонія) — 1930, Харків) — український архітектор, художник, педагог латвійського походження, голова ради євангелічно-лютеранської громади Вознесіння.

Цауне Юлій Семенович
Народження	4 березня 1862 Сааремаа, Ліфляндська губернія, Російська імперія
Смерть	1930 Харків, Українська СРР
Країна (підданство)	Російська імперія  Українська СРР  СРСР
Навчання	Петербурзька академія мистецтв (1891)
Діяльність	архітектор, викладач університету, художник, викладач
Праця в містах	Севастополь, Харків
Архітектурний стиль	неовізантійська архітектура, неоренесанс і необароко
Заклад	НТУ «ХПІ»
Нагороди
Цауне Юлій Семенович у Вікісховищі

Біографія

Ю. С. Цауне отримав початкову освіту частково вдома, частково в пансіоні.

• 1878 р. — вступив до 4-го класу реального відділення Головного німецького училища Св. Петра (Петришуле) в Санкт-Петербурзі, додатковий клас якого закінчив у 1881 році (з відзнакою)[1].
• 1882 р. — вступив до Петербурзької академії мистецтв[2].
• 1886 р. — закінчив науковий курс.
• 1887 р. — отримав 2-у срібну медаль.
• 1889 р. — отримав 1-у срібну медаль.
• 1890 р. — закінчив художньо-архітектурний курс. Протягом всього академічного часу працював у будівельних бюро петербурзьких архітекторів і на будівлях, викладав уроки малювання в чоловічому пансіоні Крумбгольтца в Петербурзі.
• 1890—1892 р. — побудував споруди палацу княгині Щербатової у м. Кам'янець-Подільському Подільської губернії, школи та лікарні.
• 1891 р. — отримав звання класного художника 3-го ступеня.
• З 1892 р. — архітектор Управління Лозово-Севастопольської залізниці (м. Севастополь)[3].
• 1895 р. — переїздить до Харкова у зв'язку з об'єднанням Лозово-Севастопольської та Курсько-Харківсько-Азовської залізниць в Курско-Харківсько-Севастопольську залізницю та з перенесенням її управління до Харькова. Помічник начальника дільниці служби колії Управління Курсько-Харково-Севастопольської залізниці.
• 1896—1901 рр. — архітектор нового Харківського вокзалу.
• 1898—1802 рр. — завідував технічного відділу на будівництві Вовчансько-Купянської і Керченської ліній[3].
• З 1899 р. — викладач архітектурного креслення у Харківській міській школі малювання і живопису.
• З 1901 р. за наймом, а з 1904 по 1923 рр. — штатний викладач малювання, архітектурного креслення і проектування у Харківському технологічному інституті[3].
• 1907 р. — Призначений попечителем Харківського навчального округу, виконувачем обов'язків архітектора.
• З 1909 р. — викладач креслення в гімназії Товариства викладачів і з 1911 р. (одночасно) — в 1-й приватній гімназії.
• 1914—1915 рр. — архітектор інституту. Статський радник.
• 1915—1916 рр. — виконувач обов'язків архітектора ХТІ[3].
• 1924 р. — викладач Харківського художнього технікуму.
• 1925—1926 рр. — професор Харківського будівельного технікуму ім. Петровського Г. І.

Творчість

• 
  Оздоблення будинку. Харків, вул. Сумська, 44.
• 
  Харків, вул. Пушкінська, 53.

Багато будинків, споруджених за проектами Ю. С. Цауне, мають статус пам'яток архітектури Харкова.

• 1896 р. — разом із Д. Шпілером перебудовує Харківський вокзал за проектом С. І. Загоскіна[4].
• Поч. XX ст. — готель «Версаль», вул. Конторська, 1-а. Охоронний № 293.
• Поч. XX ст. — житловий будинок по вул. Садовій, 6. Охоронний № 201. (авторство Ю. С. Цауне імовірне).
• 1902—1912 рр. — Малий театр на Харківській набережній (не зберігся).
• 1903 р. — житлові будинки по вул. Дівоча, 3, 5. Охоронний № 260[5].
• 1904 р. — євангелічно-лютеранська парафіяльна Вознесенська гімназія в Провіантському пров., нині пров. Мар'яненка, 4.
• 1906 р. — торговий дім по вул. Єкатеринославській, нині Полтавський Шлях, 57. Охоронний № 274.
• 1906—1912 рр. — разом із І. І. Тенне, О. І. Ржепішевським, склади по вул. Коцарській, 18 (нині аптечна база). Охоронний № 320.
• 1908 р. — прибутковий будинок по Куликівському узвозу, 18. Охоронний № 253.
• 1909—1913 рр. — Гімназія товариства викладачів, вул. Чернишевська, 60 (нині навчальний корпус педуніверситету). Охоронний № 123.
• 1911 р. — приватна гімназія, Харківська наб., 4[6]. Охоронний № 472.
• 1911 р. — житловий будинок по вул. Пушкінській, 53[6] (нині навчальний корпус Національного Фармацевтичного Університету). Охоронний № 102.
• 1911 р.- лікарня содового заводу, Лисичанськ[7](рос.)
• 1912 р. — житловий будинок по вул. Сумській, 44[6]. Охоронний № 87.
• 1912—1914 рр. — синагога в пров. Мордвинівському (нині Харківський планетарій), пров. Кравцова, 15[8].
• 1913 р. — надбудова будинку Харківського товариства взаємного кредиту на Павловській пл., 20. Охоронний № 322.
• 1914 р. — житловий будинок на Вознесенській пл. (нині пл. Фейєрбаха, 13).
• 1915 р. — Єкатерининський театр мініатюр і оперети на подвір'ї садиби по вул. Єкатеринославській (нині Полтавський Шлях, 16).

• 
  Готель «Версаль», вул. Конторська 1-А. Харків. Поч. XX ст.
• 
  Будинок на вул. Дівочій, 3. Харків. 1903 р.
• 
  Національна фармацевтична академія, вул. Пушкінська, 53. Харків. 1911 р.
• 
  Будинок на вул. Сумській, 44. Харків. 1912 р.
• 
  Гімназія товариства вчителів на вул. Чернишевській, 60. Харків. 1913 р.
• 
  Лікарня заводу Донсода, Лисичанськ.1909 р.

Джерела

1. Латыши на Харьковщине: Сб. документов и материалов / Гос. архив Харьков. обл., Центр краеведения ХНУ им. В. Н. Каразина, Академическая библиотека Латвийского ун-та Х: СИМ. Харьков: СИМ. 2011. с. 42–43.
2. Тимофiєнко, Володимир. Зодчі України кінця XVIII - початку XX століть. Біографічний довідник. Цауне. (українська). Процитовано 12.09.2019.
3. История ХПИ. web.archive.org. 19 грудня 2013. Процитовано 12 вересня 2019.
4. История и архитектура. Выдающиеся архитекторы Харькова XVIII - середины XX вв (російська). Процитовано 12.09.2019.
5. Шварц, Станислав. Путешествие в провинциальную столицу. Прогулки по старому Харькову (рос.).
6. Архитекторы Харькова - Строительный портал. web.archive.org. 19 грудня 2013. Процитовано 12 вересня 2019.
7. Бельгийская больница в Лисичанске может стать "Хогвартсом" //22.12.2020
8. № 15 синагога. Откуда Родом (рос.). 24 березня 2020. Процитовано 12 квітня 2020.