Чорний хід (фільм)

«Чорний хід» (нім. Hintertreppe) — німий німецький фільм, знятий у 1921 році режисером Леопольдом Йєснером у співавторстві з Паулем Лені. Стрічка стала предтечею стилю «камершпіле» у німецькому кінематографі 1920-х років[1].

Чорний хід
Hintertreppe
Жанр драма
Режисери Леопольд Йєснер
Пауль Лені
Продюсери Ганс Ліпман
Генні Портен
Сценарист Карл Майєр
У головних
ролях		 Генні Портен
Фріц Кортнер
Вільям Дітерле
Оператори Віллі Гамейстер
Карл Хассельманн
Композитор Ганс Ландсберґер
Дистриб'ютор Universum Film
Тривалість 40 хв.
Мова німий
Країна  Веймарська республіка
Рік 1921
Дата виходу 11 грудня 1921
IMDb ID 0012281
Рейтинг IMDb:

Сюжет

Молода жінка, що працює служницею в панському будинку (Генні Портен), збирається вийти заміж, але її коханий кудись поїхав і навіть не пише їй листів. Щодня дівчина допитується у листоноші — чи немає для неї листа. Листоноша (Фріц Кортнер) — потворний зовні і дебільний за вдачею, — закоханий у дівчину і агресивний та винахідливий. Він перехоплює листи і тільки чекає свого часу. Живе він у підвалі, і одного дня, покоряючись чи то жалю до цієї істоти, чи то з відчуття самотності, дівчина приходить до нього в підвальну кімнату, де, на свій жах, дізнається правду про листи. І в цей момент повертається нарешті її коханий (Вільгельм Дітерле). Дізнавшись, куди потрапляли усі його листи, хлопець шаленіє і, не звертаючи уваги на протести й умовляння дівчини, береться за дебіла-листоношу. Зав'язується бійка, в якій листоноша устигає схопити сокиру, і хлопець отримує смертельний удар. Збожеволіла дівчина біжить з підвалу сходами на дах і не відчуваючи, де вона, зривається вниз, розбиваючись об камінь на бруківці.

У ролях
 Актор   Роль 
Генні Портен•Служниця
Фріц Кортнер•Листоноша
Вільям Дітерле•Ремісник
Юджин Дітерле

Погляд кінознавців

Розпочата як романтична драма, завдяки своєму експресіоністичному настрою, стрічка поступово перетворюється на фільм жахів. А повільний підйом і спуск листоноші спіральними сходами пансіону, повторений у фільмі шість разів, виявляється символом цього жаху.

Експресіоністичні настрої «Чорного ходу» проявляються не в химерній архітектурі декорацій, а у вишуканій грі світла та тіней. Більшість екранного часу всі персонажі, крім пари центральних коханців, показано виключно у вигляді тіней. І навіть у сцені довгоочікуваного повернення першого коханого покоївки його тінь виглядає підкреслено більшою за розміром, ніж він сам.

Ледь не найбільшою новацією «Чорного ходу», як і інших фільмів Майєра цього періоду — «Святвечір» (1923), «Остання людина» (1924), — є те, що стрічка обходиться майже без титрів[2].

Показ в Україні

У 2016 році стрічка була представлена на фестивалі «Німі ночі» в музичному супроводі українського проекту «JULINOZA».

Примітки
  1. Petrie, Graham (2002). Hollywood destinies: European directors in America, 1922-1931. Contemporary film and television series (вид. 2nd). Wayne State University Press. с. 185. ISBN 0-8143-2958-6.
  2. Матеріали взято з друкованого промо-видання 7-го фестивалю німого кіна та сучасної музики «Німі ночі», 2016

Посилання


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.