Шинуазрі
Шинуазрі́ (фр. Chinoiserie, від фр. chinois «китайський», тобто китайщина) — стилевий напрям у мистецтві, тісно пов'язаний з рококо і частково обумовлений своєю появою цьому стилю.
Поверхнево, несерйозно сприйняті форми середньовічного мистецтва Китаю використовувались в західноєвропейському малярстві , декоративно-ужитковому мистецтві, стінописах, декорі та формах порцеляни, костюмах, паркових павільйонах, в театрально-декораційному мистецтві XVIII століття.
Шинуазрі — не єдиний екзотичний стиль в мистецтві Європи, існували ще й туркоманія, японізм, арабо-індійський стиль, єгиптоманія, сарматизм (Польща) тощо. Але шинуазрі був найпоширенішим. Екзотичні форми шинуазрі мали довгий термін існування в Європі і дійшли до XX століття.
Історія
Найбільша кількість витворів середньовічного мистецтва Китаю, що потрапляла в Західну Європу, припадала на китайську порцеляну. Деякий час монополістом із завезення та продажу китайської порцеляни була Ост-Індійська компанія.
Відомим керамічним центром Голландії XVII століття стало місто Делфт. Однак, керамісти Делфта робили безуспішні спроби віднайти секрет виробництва китайської порцеляни, та виробляли лише його імітацію. Саме в Делфті і почали копіювати форми і декор китайських виробів, а делфтські імітації порцеляни зажили європейської слави. Так зародилась мода на шинуазрі. Китайська порцеляна з характерним декором присутня в багатьох натюрмортах художників Голландії 17 століття.
Свій внесок в моду на шинуазрі зробила і мода на чаювання, що виникла в цю добу.
Порцеляна династії Сун, 11 століття
Порцеляна Китаю 1736 р. «Танцюристки в пейзажі»
Порцеляна так званої «зеленої родини», період Канхі, 1662-1722, Музей Гіме, Париж.
Порцеляна періоду Мін, розпис кобальтом
Шинуазрі саксонської порцеляни
Від 1704 року німецький алхімік Йоганн Фрідріх Беттгер працював над секретом виготовлення фаянсів, подібним до дельфтських (з міста Делфт, Голландія), а також червоної кераміки Китаю і білої порцеляни. В таємній лабораторії фортеці-тюрми Юнгфернбастай в Дрездені і був віднайдений секрет виготовлення білої твердої порцеляни у 1709 році.
Ця перша в Західній Європі порцеляна зрівнялася за якістю з уславленою і надто коштовною порцеляною Китаю. Курфюрст Саксонії швидко підписав указ про створення порцелянової мануфактури в січні 1710 року. А влітку того ж (1710) року вона вже запрацювала в міцному замку в Мейсені. Нових форм чи декору спочатку не було. Копіювали форми і декор китайської порцеляни. Європейських багатіїв охопила мода на порцеляну і шинуазрі.
Шинуазрі в архітектурі
Створення нових павільйонів в садах пізнього бароко і рококо не оминуло захоплення шинуазрі. Виникають незвичні споруди — так звані «китайські будиночки» або «китайські павільйони», паркові вежі, що копіювали багатоярусні пагоди.
Комплекс споруд «Китайське село» виник в Швеції біля королівського палацу Дроттнінгхольм. Китайський будиночок в Дроттнінгхольмі за поземним планом побудовано на зразок Колежу чотирьох націй XVII століття в Парижі (арх. Луї Лево) — центральна частина, заокруглені галереї, бічні павільйони. Але всі розміри втратили велич, а декор — вільна фантазія на теми шинуазрі.
Стилістичні риси «китайщини» (шинуазрі) присутні в формах палацу саксонського курфюрста в містечку Пільніц. «Чайний будиночок» в стилі шинуазрі побудували в парку палацу Сан-Сусі, (Потсдам) для короля Пруссії.
Вільям Чемберс, архітектор з Великої Британії, побудував у 1762 році Велику пагоду 50-ти метрів заввишки в Королівських ботанічних садах в К'ю. Цегляна пагода має 10 ярусів і внутрішні сходи.
Подібну пагоду вибудували і в Англійському пейзажному парку міста Мюнхена, але на 5 ярусів нижче і більш розлогу, приземкувату.
Мода на шинуазрі досягла і Російської імперії. В пейзажній частині садиби Кусково була побудована «Китайська вежа-пагода» з невеликими дзвониками.
Споруди в стилі шинуазрі на території України:
- парковий Китайській міст в садибі магнатів Браницьких «Олександрія» в місті Біла Церква на Київщині (Україна).
- Китайський палац Золочівського замку на Львівщині
- Найкращим інтер'єром в стилі шинуазрі на теренах України була Китайська зала Підгорецького замку, створена в першій половині XVIII століття за Жевуських (нині не снує, але частково може бути відновлена).
Палац Пільніц біля Дрездена
Китайський палац Золочівського замку
Шинуазрі в ужитковому мистецтві
Особливе поширення шинуазрі мало в створенні витворів декоративно-ужиткового мистецтва Франції. Тут вдало копіювали розписи оригінальних китайських ширм і без огляду фантазували на китайські теми при створенні гобеленів, паперових шпалер, розпису віял для дам, парасольок тощо. Картони для гобеленів в стилі шинуазрі робив художник Франсуа Буше.
Надзвичайна поверховість європейського шинуазрі виявилась в розробці нереальних сцен з життя китайських принцес, танцівниць, неіснуючих пейзан (селян), пастухів і пастушок.
З'являються і дешеві вироби китайських ремісників на неблизькі їм, чужорідні європейські сюжети і теми (китайська таріль зі сценою хрещення Христа в річці Йордан, Музей Гіме, Париж), шинуазрі, розраховане на невибагливого європейського споживача.
Фазановий замок-павільйон в парку замку Моріцбург (Саксонія).
Павільйон Пагоденбург, інтер'єр в стилі шинуазрі. Німфенбург, Німеччина
Гобелен в стилі шинуазрі за картоном Франсуа Буше. 1740-ві роки
Цюрих. Китайський сад, Вассерпалац, інтер'єр в стилі шинуазрі
Шинуазрі в театрі 18 століття
Культура XVIII століття була просякнута театральністю. Запозичення нових виразних засобів йшло і через запозичення географічні. Так, в літературу і в театрально-декораційне мистецтво прийшли туркоманія, псевдоарабська тема («Викрадення з сералю» Моцарта, «Перські листи» Монтеск'є), шинуазрі («Турандот» Карло Гоцці, «Китайський сирота» Вольтера).
Фантазійні театральні декорації робили і на теми шинуазрі до вистав чи придворних балетів («Галантний Китай», «Мандарин», «Китайська пастушка» тощо).