Юрій Сабалевський

Юрій Сабалевський (24 квітня 1889, Стовбці — 26 грудня 1957, Кірхгайм унтер Тек[2], Західна Німеччина) — білоруський політичний та громадський діяч, публіцист.

Юрій Сабалевський
Юрій Сабалевський
Юрій Сабалевський, художник Анатолій Кривенко, 1994
Голова Колегії БЦР
1945 — ?
Президент Радослав Островський
Другий віце-президент БЦР
1944
Президент Радослав Островський
Голова Головної ради Білоруської самодопомічі
Попередник Іван Єрмаченко
Бурмістр Барановичів
1943 — 1944
Попередник Віктор Войтенко
Посол Польщі
1922 — 1927
Народився 24 квітня 1889(1889-04-24)[1]
Стовбці, Мінський повіт, Мінська губернія, Російська імперія
Помер 26 грудня 1957(1957-12-26)[1] (68 років)
Кірхгайм-унтер-Тек
Похований Cemetery Feldmochingd
Відомий як політик, публіцист, активіст
Громадянство Білоруська Народна Республіка
Національність білорус
Політична партія Блок національних меншин, БСРГ

Життєпис

За професією — агроном (землевпорядник). Працював у газеті "Наша ніва".

До часів Польщі

У 1924 звільнений указом Сейму для виконання своїх депутатських обов'язків із в'язниці в Новогрудку. Отримав мандат посла польського сейму замість Кахановича (від Блоку національних меншин).

24 березня 1926 порушив справу Саковича у сеймі, наводячи приклади побиття білоруського патріота під час арешту[3].

За неправдивою інформацією, намагався відговорити Тарашкевича від переїзду до БССР[4].

Діючий член БСРГ. Після поразки Громади за допомогою сенатора Назаревського переїхав до Німеччини, звідти у вільне місто Данциг. Жив у курортному місті Цопотах. Повернувся до Варшави, був заарештований і виправданий[5].

Заарештований польською владою у 1928.

У 1932 засуджений до 6 років ув'язнення. У вересні 1939 знову заарештований польською поліцією. Того ж місяцязаарештований органами НКВС БССР. Втік із в'язниці «Крывое кола» в Баранавичах під час німецьких бомбардувань.

Німецька окупація

Під час німецької окупації працював у цивільній адміністрації в Барановичах бурмістром міста, головою Головної ради Білоруської самопомочі, другим віце-президентом БЦР. Заарештований німцями під час викриття польського підпілля.

Під час свого правління в Барановичах домігся білорусизації проповідей і науки під час священнослужінь у католицьких та православних храмах у всьому Баранавицькому окрузі. Ввів суворі правила: "увійшов до міської адміністрації, не скинувши шапку — 5 марок штрафу; запізнення на роботу — 10 марок; прийшов напідпитку — це небезпечно! — завтра, будь ти працівник, інженер чи лікар, сядеш на бочку, в якій вивозилися з міста нечистоти, і будеш на ній їздити цілий день. Супротив не допомагав — він звільняв з роботи. Не допомогли також спроби втручання в такі суворі накази інших білоруських діячів, як докоряли бурмістру за його середньовічні практики. Він твердо казав: "Людей потрібно виховувати!" І коли йому сказали, що у часи війни такі методи служать нашим ворогам, він спокійно відповідав: "Кожен режим вимагає порядку і дисципліни". Дійсно, нічого проти нього не можна було зробити, щоб одночасно не применшити його авторитету, як бурмістра, з яким рахувалися німці."[6].

Завдяки йому в Барановичах відроджувались білоруські школи мистецтва та ткацтва. Через Білоруську самопоміч організував грандіозну виставку народного мистецтва в Барановичах "яка займала декілька будівель, прийшло понад 20 000 чоловік. А в організації виставки заслуга Юрія Сабалевського була чималою[6]". Його кабінет був прикрашений білоруськими килимами з гербами, портретами героїв та пейзажами.

Входив до делегації в Берліні на похованні Кубе[7] Там делегація відвідала заступника Міністра окупованих східних територій Альфреда Майєра, аби висловити свої вимоги щодо економіки, шкільництва, самоврядування та об'єднання всіх білоруських земель.

Член Другого Загальнобілоруського конгресу у 1944 році. Обраний на ньому до мандатної комісії[8].

Еміґрація
Демонстраці на Тиждень поневолених народів, 1953. В центрі (в чорному капелюсі) — Юрій Сабалевський

На еміґрації був головою колегії БЦР, друкував свої спогади та публіцистику. У 1948—1950 був одним із редакторів газети "Беларускае слова" (1948).

Одним із засновників 8 травня 1948 в німецькому Ельвангені Білоруського центрального представництва, яке згодом відновило розпущену Радославом Островським Білоруську центральну раду.

У 1950 поїхав до США, де працював столяром у шпиталі в Нью-Йорку.[9], але через 7 років повернувся до Західної Німеччини.

Член «Загального білоруського союзу військових» (1950), «Комітету Незалежної Білорусі» (1955). У 1950 підписав угоду про спільні дії в боротьбі проти більшовизму з Українською Національною Радою від імені БЦР.

Один із засновників «Комітету незалежної Білорусі» 1955 року в Нью-Йорку.

Помер за незрозумілих обставин. Похований в Мюнхені, на цвинтарі "Фельдмохінг".

Творчість
  • Мае ўспаміны аб сьв. памяці кс. В. Гадлеўскім //Незалежная Беларусь (Лянгэнфэльд, Зах. Нямеччына), 1953, № 1(7), студзень
  • На этапах (успаміны 1917—1919) // «Запісы БІНІМу», №31

Посилання

Примітки
  1. Internetowy Polski Słownik Biograficzny
  2. Слоўнік Маракова
  3. Сяргей Ёрш, Вяртаньне БНП[недоступне посилання], Менск-Слонім: БГАКЦ, 1998
  4. А. Шукелойць, Астроўскі і Акінчыц
  5. Васіль Рагуля «Успаміны»
  6. Язэп Малецкі «Пад знакам Пагоні» Архівовано 6 лютого 2012 у Wayback Machine., выдавецтва «Пагоня», Таронта, 1976
  7. Юры Туронак «Вацлаў Іваноўскі і беларускае адраджэньне» Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine., «Архэ», 2-1999
  8. Другі Ўсебеларускі Кангрэс (дакуманты)
  9. Алег Гардзіенка Выбар несавецкай эліты — Беларусь Радыё Свабода
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.