Янус (супутник)

Янус (лат. Janus, грец. Ιανός) — восьмий за віддаленістю від планети природний супутник Сатурна. Також відомий під назвою Сатурн Х. Названий на честь давньоримського бога Януса.

**Янус**
Janus
Дані про відкриття
Янус попереду Сатурна, фотографія «Кассіні», 2006.
Дата відкриття	15 грудня 1966[1]
Відкривач(і)	Одуен Дольфюс
Планета	Сатурн
Номер	X
Орбітальні характеристики[2]
Велика піввісь	151 460 ± 10 км
Перицентр	150 430±10 км
Апоцентр	152 490±10 км[Прим. 1]
Орбітальний період	0,694660342 діб
Ексцентриситет орбіти	0,0068
Нахил орбіти	0,163 ± 0,004° до площини екватора планети
Фізичні характеристики
Діаметр	193×173×137 км[3]
Середній радіус	89 ± 3 км[3]
Маса	1,912 ± 0,005×10¹⁸ кг[2]
Густина	0,64 ± 0,06 г/см³
Прискорення вільного падіння	~0,0137 м/с²
Період обертання навколо своєї осі	0,694660342 діб
Нахил осі обертання	0°
Альбедо	0,71 ± 0,02[4]
Атмосфера	відсутня
Інші позначення
S/1966 S 2, S/1979 S 2[5], S/1980 S 1[6], S/1980 S 2[7], S/1980 S 9, Сатурн X
Янус у Вікісховищі

15 грудня 1966 року французький астроном Одуен Дольфюс спостерігав супутник Сатурна, який він назвав Янусом[1]. У тому ж місяці (три дні по тому) Річард Вокер також спостерігав об'єкт на тій самій орбіті[8]. На той час вважалося, що це один і той же супутник. Але через 12 років у жовтні 1978 року Стівен М. Ларсон і Джон Фунтейн відкрили, що насправді це два об'єкти, які рухаються дуже близькими орбітами. Це було підтверджено даними «Вояджера-1». Янус справді виявився «дволиким». 1983 року супутнику, відкритому Вокером, надали назву «Епіметей»[9].

Взаємодія Епіметея і Януса.

Відстань між орбітами супутників становить лише 50 км — істотно менше їх розмірів. 1997 року астрофізики Лора Бетт і Пол Дервіз з Університету Маямі розрахували траєкторію руху унікальної пари супутників. Епіметей і Янус рухаються по своїх орбітах незалежно один від одного до того часу, поки внутрішній супутник не починає доганяти зовнішній. Під дією гравітаційних сил Епіметей виштовхується на вищу орбіту, а Янус переходить на ближчу до Сатурна, тобто вони міняються місцями. Така зміна відбувається приблизно раз на чотири роки. Скоріш за все обидва супутники в минулому складали єдине ціле й на ранньому етапі формування системи Сатурна розділилися на два супутники^{[джерело?]}.

Див. також

Примітки

Перицентр $q$ і апоцентр $Q$ обчислено за формулами $q=a\cdot (1-e)$ , $Q=a\cdot (1+e)$ , де $a$ — довжина великої півосі орбіти, $e$ — ексцентриситет орбіти; значення округлені до кілометрів.

Джерела

Циркуляр МАС №1987^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}(англ.)
Spitale, J. N.; et al. (2006). The orbits of Saturn's small satellites derived from combined historic and Cassini imaging observations. The Astronomical Journal 132: 692.
Porco, C. C.; et al. (2006). Physical Characteristics and Possible Accretionary Origins for Saturn's Small Satellites. Bulletin of the American Astronomical Society 37: 768.
Verbiscer, A.; French, R.; Showalter, M.; and Helfenstein, P.; Enceladus: Cosmic Graffiti Artist Caught in the Act, Science, Vol. 315, No. 5813 (February 9, 2007), p. 815
Циркуляр МАС №3417^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}(англ.)
Циркуляр МАС №3454^{[недоступне посилання з вересня 2019]}(англ.)
Циркуляр МАС №3456^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}(англ.)
Циркуляр МАС №1991^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}(англ.)
Циркуляр МАС №3872^{[недоступне посилання з вересня 2019]}(англ.)

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[3] Перицентр $q$ і апоцентр $Q$ обчислено за формулами $q=a\cdot (1-e)$ , $Q=a\cdot (1+e)$ , де $a$ — довжина великої півосі орбіти, $e$ — ексцентриситет орбіти; значення округлені до кілометрів.

[iauc-1987-1] Циркуляр МАС №1987^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}(англ.)

[Spitale2006-2] Spitale, J. N.; et al. (2006). The orbits of Saturn's small satellites derived from combined historic and Cassini imaging observations. The Astronomical Journal 132: 692.

[Porco2006-4] Porco, C. C.; et al. (2006). Physical Characteristics and Possible Accretionary Origins for Saturn's Small Satellites. Bulletin of the American Astronomical Society 37: 768.

[Verbiscer-5] Verbiscer, A.; French, R.; Showalter, M.; and Helfenstein, P.; Enceladus: Cosmic Graffiti Artist Caught in the Act, Science, Vol. 315, No. 5813 (February 9, 2007), p. 815

[6] Циркуляр МАС №3417^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}(англ.)

[7] Циркуляр МАС №3454^{[недоступне посилання з вересня 2019]}(англ.)

[8] Циркуляр МАС №3456^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}(англ.)

[9] Циркуляр МАС №1991^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}(англ.)

[10] Циркуляр МАС №3872^{[недоступне посилання з вересня 2019]}(англ.)