Dicksonia antarctica
Диксонія антарктична (Dicksonia antarctica) — вид деревоподібних папоротей роду диксонія (Dicksonia).[1]
| Dicksonia antarctica | |
|---|---|
![]() | |
| Dicksonia antarctica у книзі Жака Лабіллард'єра "Novae Hollandiae plantarum specimen" | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Відділ: | Папоротеподібні (Polypodiophyta) |
| Клас: | Папоротевидні (Polypodiopsida) |
| Порядок: | Cyatheales |
| Родина: | Dicksoniaceae |
| Рід: | Dicksonia |
| Вид: | D. antarctica |
| Біноміальна назва | |
| Dicksonia antarctica Labill. 1807 | |
Назва
Назва роду походить від імені ботаніка Джеймса Діксона. Antarctica — свідчить, що рослина росте у південній півкулі. Розповсюджені назви: витривала деревоподібна папороть, австралійська деревоподібна папороть, м'яка деревоподібна папороть, тасманська деревоподібна папороть.

Будова
Ці папороті можуть виростати до 15 м у висоту, але, як правило, виростають приблизно до 4,5–5 м і складаються з прямостоячого кореневища, що утворює стовбур.
У декоративних видів стовбур з коріння, задерев'янілих капілярів та залишків основ листків досягає 75 см висоти. Великі темно-зелені листки досягають 2,5 м. Росте дуже повільно. Розмножується спорами.
Поширення та середовище існування
Dicksonia antarctica — ендемік Австралії. Росте від південно-східного Квінсленда до Тасманії. У диких умовах росте у місцях з підвищеною вологістю — вздовж каналів, у ярах, та в горах на рівні хмар. Свою назву витривала деревоподібна папороть отримала через здатність переносити морози до −13 °C. Через цю особливість рослину вирощують у зимових садах по усій Європі. Дорослі рослини (більше метра) можуть зимувати у Британії взагалі без будь-якого укриття.
Практичне використання
Красива декоративна рослина, популярна в зимових садах у Великій Британії.[2]
Примітки
- La-Billardiere, Jacques Julien de (1 січня 1806). Novae Hollandiae plantarum specimen (лат.). Huzard.
- Dicksonia antarctica. Forest Ferns (амер.). 29 серпня 2010. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 12 грудня 2015.
