Lioré et Olivier LeO 25
Ліор ет Олів'є LeO 25 (фр. Lioré et Olivier LeO 25) — серія двомоторних поплавкових біпланів-торпедоносців виробництва французької авіакомпанії Lioré et Olivier міжвоєнного періоду. Для ВПС Франції серійно виготовлялись літаки модифікацій LeO H.257 і LeO H.258. До початку Другої світової війни безнадійно застарів і використовувався для патрулювання, проте під час німецького наступу на Францію також здійснював бомбардувальні місії.
| Lioré et Olivier LeO 25 | |
|---|---|
 | |
| Призначення: | торпедоносець, гідроплан |
| Перший політ: | 1929 |
| На озброєнні у: |
 Повітряні сили Франції |
| Виробник: |
 Lioré et Olivier |
| Всього збудовано: | 86 |
| Конструктор: | Lioré et Olivierd |
| Екіпаж: | 5-6 осіб |
| Максимальна швидкість (МШ): | 231 км/год |
| Дальність польоту: | 1500 км |
| Бойова стеля: | 6500 м |
| Довжина: | 17,75 м |
| Висота: | 6,67 м |
| Розмах крила: | 25,47 м |
| Площа крила: | 133,8 м² |
| Порожній: | 5300 кг |
| Споряджений: | 9563 кг |
| Двигуни: | 2 ×Gnome-Rhône 14Kirs/Kjrs |
| Тяга (потужність): | 2 × 870 к.с. |
| Підвісне озброєння: | 700 кг |
| Кулеметне озброєння: | 3 × 7,5-мм авіаційних кулемети |
| Торпедне озброєння: | 670 кг |
Історія створення
В середині 20-их років в компанії Lioré et Olivier було сконструйовано біплан LeO 20 — порівняно гарний бомбардувальник того часу. Створена конструкція продовжувала розвиватись і 1929 року почались випробування прототипу LeO 25, який став основою для цілої серії літаків. В основному літаки відрізнялись різними моделями двигунів. 14 листопада 1932 року в повітря вперше піднявся літак LeO H.256.01 з двигунами HS 12Nbr , який після зміни хвостового оперення був прийнятий на озброєння під позначенням LeO H.258. Ще один прототип майбутніх серійних літаків LeO H.257.01 випробовувався навесні 1933 року і відрізнявся двигунами — GR 14Kbr і закритою кабіною. Серійні літаки отримали позначення LeO H.257bis. Загалом до квітня 1939 року було побудовано 86 серійних літаків.[1]
Основні модифікації
- LeO H.257bis — оснащувався двигунами GR 14Kirs/jrs потужністю 870 к.с. (60 екз.)
- LeO H.258 — оснащувався двигунами HS 12Nbr потужністю 650 к.с. (60 екз.)
Історія використання
Гідропланами LeO H.257/258 було оснащено три ескадрильї — B1, B2 і B3. В кінці 1938 року H.258 були передані в резерв, але з початком Другої світової війни 8 літаків надійшли на озброєння патрульних ескадрилей 2S4 в Бретані і 4S2 в Північній Африці. Літаки використовувались для патрулювання, а в активних бойових діях участі не брали, більше того 1 квітня 1940 року було розформовано ескадрилью B3.
З початком німецького наступу LeO H.257bis почали використовуватись і для нальотів на наземні цілі. Так під час оточення військ союзників в Дюнкерку літаки ескадрильї B2 здійснювали нічні нальоти на дороги і мости в районі Булонь-Кале і досягли деяких успіхів. Проте при денних нальотах на танкові частини Вермахту, які просувались до Шербуру, застарілі літаки зазнали великих втрат. Не зважаючи на це 15 серпня 1941 року в строю ще залишалось 45 H.257bis і 8 H.258. В складі авіації Режиму Віші вони використовуватись тільки як навчальні.[1]
Тактико-технічні характеристики
Дані з Ударная авиация Второй Мировой — штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы[2]
Технічні характеристики
| LeO H.257bis | LeO H.258 | ||
|---|---|---|---|
| Довжина | 17,75 м | 17,54 м | |
| Висота | 6,67 м | 6,8 м | |
| Розмах крил | 25,47 м | ||
| Площа крил | 133,8 м² | ||
| Маса | пустого | 5300 кг | 5613 кг |
| спорядженого | 9563 кг | 10 223 кг | |
| Двигуни | 2 × GR 14Kirs/jrs | 2 × HS 12Nbr | |
| Потужність | 2 × 870 к. с. | 2 × 650 к. с. | |
| Максимальна швидкість | 231 км/год | ||
| Дальність польоту | 1500 км | 1200 км | |
| Практична стеля | 6500 м | ||
Озброєння
- Захисне:
- 1 × 7,5-мм кулемет в носовій установці
- 1 × 7,5-мм кулемет в верхній установці
- 1 × 7,5-мм кулемет в нижній висувній установці
- Бомбове:
- 700 кг бомб або
- 1 × торпеда DA
Примітки
- Харук, 2012, с. 336-337.
- Харук, 2012, с. 328,330.
Джерела
- Харук А.И. Ударная авиация Второй Мировой - штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы. — Москва : Яуза::ЭКСМО, 2012. — 400 с. — ISBN 978-5699595877. (рос.)
