Алессандро Альґарді
Алессандро Альґарді (італ. Alessandro Algardi; 31 липня 1598, Болонья — 10 червня 1654, Рим) — італійський скульптор, поряд з Берніні один з найталановитіших представників бароко в італійській скульптурі та скульптурі Європи XVII століття.
| Алессандро Альґарді | |
| Alessandro Algardi | |
![]() скульптурний образ, створений Альґарді | |
| Ім'я при народженні | Alessandro Algardi |
|---|---|
| Народився | 31 липня 1598[1][2] або 27 листопада 1598[3] Болонья, Папська держава |
| Помер | 10 червня 1654[1][4][…] (55 років) Рим, Папська держава |
| Національність | |
| Громадянство | |
| Жанр | релігійна скульптура, портрет, художній надгробок |
| Навчання | в Болонській академії Лодовіко Каррачі |
| Напрямок | римське бароко |
| Роки творчості | 1608—1654 |
| Покровитель | герцог Мантуї Фердинандо Гонзага, кардинал Лодовіко Людовізі, папа римський Інокентій Х |
| Вплив | майстрів римського бароко |
| Працював у містах | Болонья, Мантуя, Рим |
| Основні роботи | портрет, релігійна скульптура, художній надгробок |

Життєпис. Ранні роки
Альґарді народився у сім'ї торговця шовком в місті Болонья. Художню освіту отримав в академії Лодовіко Карраччі в рідному місті. Але згодом звернувся до ремесла скульптора. Починав як ювелір. Серед знайомих Альґарді в цей період — архітектор Габрієль Бертаццуолі. Останній і дав молодому скульпторові та ювеліру рекомендації для праці в Мантуї.
Мантуанський період Альґарді
В 1608 р. його беруть на службу до герцога Мантуї Фердінандо Гонзага (1587—1626). Працює ювеліром, зробив декілька моделей для прикрас з срібла.
Отримав стипендію для подальшого вдосконалення майстерності і у 1623 перебирається у Венецію, а в 1625 р. — відвідав Рим. Патрон скульптора Фердінандо Гонзага помер у 1626 р. і митець залишився без покровителя, без замов і грошей.
Римський період
Про талановитого скульптора вже знали в папській столиці і Альґарді отримав нового покровителя в особі кардинала Лодовіко Людовізі, племінника тодішнього папи римського Григорія XV. При дворі кардинала скульптор працює реставратором і антикваром. Він досить мало працював з бронзою, улюбленим матеріалом римських скульпторів. Серед друзів скульптора в цей період — художник Доменікіно (справжнє ім'я — Доменіко Цамп'єрі, 1581—1641), частку творів вони створили разом.
Адміністративна кар'єра
У 1640 році Альґарді отримав від уряду папи римського посаду голови римської Академії Св. Луки (Accademia di San Luca). У 1641 р. помер Доменікіно, але навіть на цій посаді все — одно отримує багато замовлень. П'єтро Буонкомпані замовляє групу фігур святого Філіпо Нері. Працював у церкві Сан Сільвестро аль Квіріналє, Санта Марія дель Пополо, соборі Святого Петра, Палаццо деї Консерваторі.
Надвірний скульптор Папи

В Римі — чергова зміна папи на престолі. Ним став Інокентій X з роду Памфілі. Інокентій X, пихатий і консервативний, не схильний до компромісів, значно поступався масштабом особи у порівнянні з могутнім покровителем Берніні — Урбаном VIII. Відставку отримав і сам Берніні. Той перестав бути папським обранцем, покинув папський палац, але не перестав бути геніальним скульптором. Саме в ці роки від доробив надгробок померлого папи Урбана VIII, а по замовленню венеціанського кардинала Федеріко Корнаро — екстаз святої Терези (знакові твори римського бароко і шедеври майстра. Рим покидає французький дипломат, покровитель Ніколя Пуссена, екс — королева Швеції Христина. А сам Рим втрачає блиск веселого і жвавого мистецького центру, хоча не перестає бути могутнім центром бароко.
Папа Інокентій Х у 1644 році називає його наступником Берніні при папському дворі, що надало шанс скульпторові довести, що він не гірший талантом, ніж мистецький «диктатор» Риму — Лоренцо Берніні.
Він також займався широкомасштабною розбудовою на капітолії (Палаццо деї Консерваторі). На замовлення сім'ї Памфілі, до якої належав і Інокентій Х робить проект Вілли Доріа Памфілі. У той же час Альґарді отримує ряд пропозицій роботи при дворі французького короля та від французького ж кардинала Джуліо Мазаріні (Jules Mazarin), італійця за походженням.
Джузеппе П'єрроні та Ерколе Феррата — два найвідоміші учні Альґарді, брали участь у його найвідоміших проектах. У 1650 році з приводу ювілею вигнання Атілли папою Лео І з Риму представлена його чудова робота, мармурова стела "Втеча Атілли від божого покарання "(Fuga d'Attila) у соборі Святого Петра. Срібну модель рельєфу, виготовлену теж, папа подарував королю Іспанії Філіпу IV.
Альґарді був близький до Доменікіно, дружив з Франсуа Дюкенуа, Андреа Саккі, Нікола Пуссеном, поділяв їх орієнтацію на класичну норму в рамках барокової стилістики. Працював також як реставратор. У 1650 р. познайомився з Веласкесом, переїхав в Іспанію. Працював в Аранхуесі і Саламанці.
Смерть
У віці 56 років 10 червня 1654 році помирає у Римі. Похований у церкві San Giovanni e Petronio de Bolognese. У 1655 році помирає і його покровитель — Інокентій X.
Смерть Альґарді наново спрацювала на кар'єру Лоренцо Берніні, що позбавила того від талановитого конкурента Альґарді і його прижиттєвого мецената.
Після смерті Інокентія X та Алессандро Альґарді — Берніні повернув собі і прихильність пап, і посаду надвірного скульптора.
Вибрані твори

- моделі для виробів з срібла
- погруддя Мауріцціо Франджіпане, теракота
- погруддя кардинала Паоло Еміліо Цакья, теракота
- погруддя Камілло Апмфілі, теракота, Ермітаж
- погруддя папи римського Інокентія X (варіанти)
- Двобій Архангела Михаїла з демоном, бронза, Музей Цивіко, Болонья
- Кат з групи «Знущання над Христом», Національна галерея мистецтв, Вашингтон, США
- надгробок папи римського Лева ХІ, Собор Св. Петра, Ватикан
- надгробок кардинала Джованні Марціо Мелліні, ц-ва Санта Марія дель
Пополо, Рим
Погруддя роботи Альгарді
Алессандро Альгарді. Леліо Франджіпане, Сан Марчелло аль Корсо, Рим. Надгробок родини Франджіпане.
Алессандро Альгарді. Бенедетто Памфілі
Алессандро Альгарді. Елізабета Кантуччі де Коліс, 1648 р., церква Сан Доменіко, Перуджа.
Алессандро Альгарді. Кардинал Паоло Еміліо Закья, 1650 р., теракота
Див. також

Примітки
- RKDartists
- Енциклопедія Брокгауз
- BeWeB
- Alessandro Algardi — 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
Джерела
- Heimbürger M. Alessandro Algardi scultore. Roma: Istituto di studi romani, 1973
- Neumann E. Mehrfigurige Reliefs von Alessandro Algardi: Genese, Analyse, Ikonographie. Frankfurt/Main; Bern; New York: Lang, 1985
- Montagu J. Alessandro Algardi: l'altra faccia del barocco: guida alla mostra. Roma: Edizioni de Luca, 1999

