Воробин

Воробин — колишній фільварок біля Дубровиці, на території сучасного Дубровицького району Рівненської області України. На фільварку у минулому був палац, зруйнований під час подій 1917—1918 років.^[⇨]

фільварок Воробин
Наполеон Орда. «Двір Плятерів», 1870 рік
Країна	Україна
Область	Рівненська область
Район/міськрада	Дубровицький район
Основні дані
Перша згадка	1580^[⇨]
Існувало до	1941—1946^[⇨]
Географічні дані
Географічні координати	51°35′52″ пн. ш. 26°34′12″ сх. д.
Карта
Воробин
Воробин
Мапа

Назва

Згадується як Воробин,[1][2] Воробине,[3] Дубровиця-Воробин,[2] Воробино.[4] Польською мовою згадується як Worobin,[5][6] російською — як Воробинъ.[7][8]

Географія

Фільварок був розташований за 3 км на північ від містечка Домбровиця,[8][9][10] та за 126 км від Рівного,[1][6] біля сіл Селець, Ясинець та Мочулище.[7]

Історія

Воробин на мапах

Воробин[ком. 1] на російській спеціальній мапі Шуберта 1826—1840 років (рос. дореф.)

Панський двір Воробин[ком. 2] на російській військово-топографічній мапі 1866—1887 років (рос. дореф.)

Маєток Воробин[ком. 3] на німецькій карті 1917 року (нім.)

Воробин згадується в роздільному записі княгині Марії Юріївної Гольшанської від 6 жовтня 1580 року як «нове містечко Воробин» («местечъко новое Воробинъ»), за яким воно разом з Дубровицею та низкою інших володінь княгині переходили у власність її дочки, Варвари Козинської, що була заміжньою за Андрієм Фірлеєм, каштеляном малогоським.[11] У XVII столітті згадується серед володінь княгині Соломерецької Марети Миколаївної (пом. 1675), дружини булаковського старости Казиміра Нарушевича (пом. до 1667).[12] Входив до Пінського повіту Берестейського воєводства.[2] З кінця XVIII століття маєтком у Воробині володіли представники роду Плятерів (Броель-Плятерів).[2][4]

Наприкінці XVIII століття Плятери переносять свою резиденцію з Дубровиці до колишнього фільварку у Воробині, де будують палац.[13] Юзеф Антоній (Йозеф Антон) Вільгельм Плятер збудував у Воробині два будинки для гостей у класичному стилі, у яких зрештою мешкали самі Плятери, оскільки палац залишався недобудованим.[14] Палац був прикрашений мармуровими колонами, барельєфами, скульптурами,[13] мав велику бібліотеку та архів.[15][2] Також Юзефом Антонієм Плятером була заснована бібліотека,[2][14] яка містила 5 000 томів.[2] В архіві маєтку зберігалося понад 200 000 документів щодо князів Дубровицьких-Гольшанських, представників родів Вишневецьких, Мнішків, Замойських та інші родові архіви Волині та Волинського Полісся.[2][15] Також у палаці була велика картинна галерея, у якій містилася картина Скорботної Богородиці, приписувана Доменікіно.[1][9][10] Довкола був розкішний парк зі штучними озерами та сад.[16][13] У 1860 році фонд бібліотеки власник палацу подарував Варшавській публічній бібліотеці.[15][17][18][13]

Наполеон Орда. «Двір Плятера», 1870 рік

У 1820 році у Воробині діяла суконна мануфактура, винокурня, цегельня.[12] У вересні 1870 року графа Ігнатія Плятера у Воробині відвідав музикант та художник Наполеон Орда, який під час відвідин зробив декілька замальовок олівцем, серед яких — «Двір Плятера» (згодом стала малюнком, сьогодні зберігається в музеї Кракова) та «Костел Іоанна Хрестителя» (згодом стала літографією).[12]

У 1885 році фільварок входив до складу Домбровицької волості Рівненського повіту Російської імперії, на ньому діяли водяний млин, пивоварний і винокурний завод та католицька каплиця (домова).[8] На початку XX століття фільварок належав графам Плятерам з Дубровиці, на ньому працювали ґуральня (річна продукція в 1910 році — 85 936 відер 40° горілки), водяний млин, бровар.[1][9]

До 1917 року входив до складу Російської імперії. У 1917—1920 роки нетривалий час перебувало в складі Української Народної Республіки.[19] Восени 1917 року дубровицькі більшовики почали громити маєтки, ділити графську землю (графи мали понад 28 тис. десятин), сільськогосподарський реманент.[20] З цього приводу графиня звернулась до губернського комісара Тимчасового уряду з телеграмою щодо захисту від дій більшовиків.[3]

Палац Плятерів, початок XX століття

Волинь
Вбивство графів Плятерів

За повідомленням з Рівного, на третій день після петлюрівського повстання селяни навколишніх сіл кількістю до двох тисяч явилися в садибу графів Плятерів, розташовану поблизу містечка Домбровиці, і почали обстріл замку. Охорона графів Плятерів і службовці відповідали. Селяни підпалили замок. Графи Плятери, рятуючись від полум'я, вистрибнули з приміщення і були вбиті натовпом. Вбито також 8 осіб охорони.

Оригінальний текст (рос.)

Волынь
Убийство графов Плятеров
По сообщению из Ровно, на третий день после петлюровского восстания крестьяне окрестных сел в числе до двух тысяч явились в усадьбу графов Плятеров, расположенную вблизи местечка Домбровицы, и начали обстрел замка. Стража графов Плятеров и служащие отвечали. Крестьяне подожгли замок. Графы Плятеры, спасаясь от огня, выскочили из помещения и были убиты толпой. Убито так же 8 человек стражи.

Киевская Мысль, 27 (14) ноября 1918 года, № 225

У другій половині лютого 1918 року після зайняття Дубровиці австро-німецькими військами графи повернулися до свого маєтку, для охорони якого на їхнє прохання влада Української Держави виділила загін гайдамаків з 20 осіб з одним старшиною.[3][21]

У листопаді 1918 року, після захоплення Дубровиці внаслідок організованого комуністами збройного повстання, більшовики та кількатисячний натовп селян почали наступ на Воробин, де вступили в бій з українськими частинами, який завершився захопленням маєтку червоними.[22][21] Разом з адміністрацією маєтку були вбиті співвласники Воробину, Ігнацій (Гнат) (1888—1918) та Антоній (Антон) (1890—1918) Плятери.[2][13][14] За даними української історикині Лесі Алексієвець, маєток було захоплено 5 грудня 1918 року, наступного після зайняття Дубровиці дня.[13] За спогадами очевидця подій Павла Селезіона, бій тривав 3 дні та завершився коли в захисників завершилися набої, після чого нападники кинули мертвих та уцілілих гайдамаків разом з двома графами до ями й поховали їх живцем, після чого пограбували маєток і розігнали слуг.[21] Відповідно до даних Яцека Броель-Плятера, сина уцілілого графа, та новини в газеті «Киевская Мысль», нападники підпалили будівлю, після чого захисники палацу вистрибнули назовні, де були вбиті.[23][24] За новиною в газеті були вбиті графи та 8 охоронців,[23] за Яцеком — 2 брати Плятери та 9 працівників маєтку.[24]

Палац Плятерів, 1937 рік

Палац Плятерів, 1938 рік

Єдиний уцілілий з графів, наймолодший брат Вітольд (1893—1961), вирішив не повертатися до спаленого маєтку та відбудовувати його, а переїхав до нового двору в Осечі Брестсько-Куявського воєводства.[2] За іншими даними Вітольд все ж відбудував маєток, проте вже більше ніколи в ньому не жив.[14]

У 1921—1939 роки входив до складу Польщі.[25] У 1921 році фільварок входив до складу гміни Домбровиця Сарненського повіту Поліського воєводства Польської Республіки.[5] 1930 року Сарненський повіт приєднаний до складу Волинського воєводства.[26] У 1936 році належав до громади Домбровиця гміни Домбровиця Волинського воєводства.[27]

З 1939 року — у складі Дубровицького району Рівненської області УРСР. Під час Другої світової війни більшовицькі підпільники спільно з червоними партизанами спалили фільварок та вивели з ладу Воробинський спиртовий завод.[28]

В адміністративно-територіальному устрої Дубровицького району станом на 1946 рік населений пункт з такою назвою відсутній.[29]

У другій половині XX століття в парку колишнього графського маєтку Воробина було засноване медичне містечко з поліклінікою, стаціонаром, лабораторіями та спеціалізованими кабінетами.[30] Сьогодні Воробин входить до складу Дубровиці.[14] У місті є вулиця Воробинська (у минулому також називалася вулицею Сталіна, пізніше Комуністичною),[31] яка веде до колишнього фільварку.[14]

Населення

Наприкінці XIX століття на фільварку було 14 домів та мешкало 232 жителі.[1][6] Станом на 10 вересня 1921 року на фільварку налічувалося 10 будинків та 152 мешканці, з них: 73 чоловіки та 79 жінок; 84 православні та 68 римо-католиків; 103 українці (русини) та 49 поляків.[5]

Релігія

У 1885 році у Воробині була католицька каплиця (домова) 1772 року.[8][10] Католицька громада фільварку в 1938 році належала до парафії Домбровиці.[32]

Галерея

• 
  Палац Плятерів, початок XX століття
• 
  Палац Плятерів, перша половина XX століття
• 
  Палац Плятерів, перша половина XX століття
• 
  Палац Плятерів, перша половина XX століття
• 
  Палац Плятерів, перша половина XX століття

Примітки

Коментарі

1. рос. Воробинъ, до 20 дворів.
2. рос. Госп. д. Воробинъ.
3. нім. Gut Worobin.

Джерела

1. Цинкаловський О. Воробин // Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1984. — Т. 1 : А — К. — С. 259.
2. Себта та Черкаська, 2003, с. 269.
3. ІМіС УРСР, 1973, с. 262.
4. Головна сторінка - Відділ культури і туризму Дубровицької РДА. dubrcultura.rv.ua. Процитовано 9 листопада 2019.
5. Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych. Tom VIII, Województwo poleskie. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny. 1924. 60. (пол.)
6. Worobin // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 702. (пол.)
7. Лист 20-5 c привязкой, Дубровица (Домбровица). Трехверстовка, Военно-топографическая карта Шуберта.. www.etomesto.ru. Процитовано 9 листопада 2019. (рос. дореф.)
8. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 234. (рос. дореф.)
9. Worobin // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1893. — Т. XIII. — S. 946. (пол.)
10. Orłowicz, Mieczysław. Dąbrowica (Równe-Sarny-Dąbrowica) // Ilustrowany przewodnik po Wołyniu. — Łuck, 1929. — С. 227-229. (пол.)
11. Жизнь князя Андрея Михайловича Курбскаго въ Литвѣ и на Волыни. — Кіевъ : Въ Лито-Типографическомъ Заведеніи І. К. Вальнера, 1849. — Т. 1. — С. 276. (рос. дореф.)
12. Хроніка історичних подій і розвитку Дубровиччини. Дубровицька районна державна адміністрація. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 9 листопада 2019.
13. Алексієвець, 2015, с. 27.
14. Дубровиця / Волинський усе-світ // Незалежний культурологічний часопис «Ї». — 2007. — № 49 (вересень). — С. 428-431. Процитовано 11 листопада 2019.
15. Цинкаловський О. Дубровиця // Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1984. — Т. 1 : А — К. — С. 379.
16. Потапчук І. В. Формування території та еволюція архітектурно-просторової структури Дубровиці під дією природно-ландшафтних факторів // Містобудування та територіальне планування. — 2011. — № 40(2). — С. 204. Процитовано 9 листопада 2019.
17. Теодорович Н. И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. — Почаев : Тип. Почаево-Успенской Лавры, 1889. — Т. 2. — С. 611. (рос.)
18. Сендулский А. Мѣстечко Домбровица, Ровенскаго узда // Волынские епархиальные ведомости № 9. — 1882. — С. 239. (рос.)
19. ІАУ, 1980, с. 55.
20. ІМіС УРСР, 1973, с. 261-262.
21. Павло Селезіон. "Прігорінская Совєтская Соціялістіческая Республіка" // Літопис Червоної Калини. — 1931. — С. 10. Процитовано 9 листопада 2019.
22. ІМіС УРСР, 1973, с. 263.
23. Киевская Мысль, 27 (14) ноября 1918 года, № 225 (рос.)
24. Yale Richmond. From Berezna and Krupa to Boston: The Beggelman and Karas Families and Their Roots // JewishGen. — 2012. Процитовано 9 листопада 2019. (англ.)
25. ІАУ, 1980, с. 57.
26. Dz.U. 1930 nr 82 poz. 649 (пол.)
27. Wołyński Dziennik Wojewódzki. 1936, nr 1. — Łuck : Urząd Wojewódzki Wołyński, 1936.01.04. — С. 77. (пол.)
28. ІМіС УРСР, 1973, с. 265.
29. Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 446.
30. ІМіС УРСР, 1973, с. 267.
31. Рідне місто моє. dubrmrada.rv.ua (uk-ua). Процитовано 9 листопада 2019.
32. Dąbrowica (parafia). www.wolhynia.pl. Архів оригіналу за 21 вересня 2020. Процитовано 9 листопада 2019. (пол.)

Книги

• Степанов Л. С. Дубровиця // Історія міст і сіл Української РСР. Ровенська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 259—269. — 15 000 прим.

Наукові статті

• Алексієвець Л. Дубровиця крізь віки: основні віхи історичного розвитку / Л. Алексієвець, М. Алексієвець // Україна-Європа-Світ. Міжнародний збірник наукових праць. — 2015. — № 16(2). — С. 20-35. — (Серія: Історія, міжнародні відносини). Процитовано 9 листопада 2019.
• Себта Тетяна. Фонди магнатських архівів та судово-адміністративних установ КЦАДА у контексті взаємних претензій Рейхскомісаріату України та Генерал-губернаторства Польщі / Тетяна Себта, Наталія Черкаська // Архіви України. — 2003. — № 4-6(252). — С. 184-312. Процитовано 9 листопада 2019.

Мапи

• Історичний Атлас України / Гол. ред. Л. Винар; Упорядн.: І. Тесля, Е. Тютько. Українське історичне товариство. — Монреаль; Нью-Йорк; Мюнхен, 1980. — 182 с.

Література

• Урочище, знайоме і незнайоме // Дубровицький вісник. — 10 липня 2009. — С. 4.