Знедолені (фільм, 1925)
«Знедолені» (фр. Les Misérables) — французький німий чорно-білий кінофільм, поставлений у 1925 році режисером Анрі Фекуром. Екранізація однойменного роману Віктора Гюго 1862 року.
Знедолені | |
|---|---|
| Les Misérables | |
 | |
| Жанр | драма |
| Режисер | Анрі Фекур |
| Продюсер | Луї Нальпа, Анрі Фекур, Жан Сапене |
| Сценарист | Анрі Фекур |
| На основі | однойменного роману Віктора Гюго |
| У головних ролях |
Габріель Габріо Поль Жорж |
| Оператори | Жорж Лафон, Рауль Обурдьє, Каремін Меробіан, Леон Донно |
| Композитор | Гуго Різенфельд |
| Кінокомпанія | Société des Cinéromans |
| Дистриб'ютор | Pathé |
| Тривалість | 359 хв. |
| Мова | німий |
| Країна |
 Франція |
| Рік | 1925 |
| Дата виходу |
Франція: 25 листопада 1925 |
| IMDb | ID 0016112 |
| Рейтинг |
IMDb:  |
 Знедолені у Вікісховищі | |
Синопсис
Франція, Дінь, 1815 рік. Єпископ Мірієль, добра й милосердна людина, влаштував у своїй резиденції лікарню. Жан Вальжан, що вийшов на волю після 19 років каторги, приходить до мерії міста та пред'являє документи. Він виснажений, його виганяють з двох таверн. Діти кидаються в нього камінням. Він іде у в'язницю, але і там він не потрібен. Якась жінка радить йому постукати у двері монсеньйора Мірієля, який саджає його за свій стіл.
До свого засудження Жан Вальжан, обрубувач гілок, вимушений був годувати сімох дітей своєї овдовілої сестри. З безвиході він вкрав буханець хліба і був засуджений до каторжних робіт у Тулоні. Там він підняв віз, навантажений каменями, і врятував життя людині, що потрапила під колеса. Його богатирську силу примітив наглядач на ім'я Жавер…
В ролях
| Актор(ка) | Роль | |
|---|---|---|
| Габріель Габріо | … | Жан Вальжан |
| Поль Жорж | … | єпископ Мірієль |
| Сандра Мілованофф | … | Фантіна / Козетта |
| Жан Тулю | … | Жавер |
| Франсуа Розе | … | Маріус Понмерсі |
| Шарль Бадіоль | … | Гаврош |
| Жорж Сайяр | … | Тенардьє |
| Сюзанн Ніветт | … | Епоніна |
| Рене Карл | … | мадам Тенардьє |
| Мейлар | … | Жильнорман |
| Люк Дартаньян | … | Понмерсі (в титрах не вказаний) |
Художні особливості
З усіх інтерпретацій роману Віктора Гюго у кіно стрічка Анрі Фекура найвдаліша. Вона зберігає епічну структуру роману, використовує великі полотна, в яких загальне враження ніколи не стирає окремі деталі, поєднує простоту з величчю[1].