Метявичі
Метявичі (пол. Mieciewicze, Miaciewicze, Mitiawicze, біл. Мяця́вічы, рос. Метявичи) — село в Солігорському районі Мінської області, біля автошляху Н9645, що входить до складу Чижевицької сільської ради[2]. На річці Случ, біля 4 км на півнійний схід від Солігорську.
| село Метявичі біл. Мяцявічы | ||||||
| Основні дані | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| 52°48′17″ пн. ш. 27°35′11″ сх. д. | ||||||
| Країна |
| |||||
| Область | Мінська | |||||
| Район | Солігорський | |||||
| Засновано | до XVI століття | |||||
| Перша згадка | у XVI столітті | |||||
| Населення | 204 (2009)[1] | |||||
| Часовий пояс | +3 | |||||
| Транслітерація назви | Miaciavičy | |||||
| Телефонний код | +375-174 | |||||
| Водойма | Случ | |||||
![]() Метявичі | ||||||
![]() | ||||||
|
| ||||||
Історія
У XVI столітті Метявичі були власністю князів Олельковичів. Після смерті останньої з родини в 1612 р. святої Софія, дружини Януша Радзивіла (1579—1620), віленського каштеляна, стали частиною статка Радзивіла. Пізніше їх отримали Лещинські. У першій половині XIX століття належали родині Корсаків. Урбан Крупський придбав у них Метявичі у 1850 році. Його син Боніфацій Крупський (1822—1903) успадкував його маєток, а його син Зигмунт Крупський (1883—1940) був останнім власником села. У другій половині ХІХ століття їхня власність налічувала близько 120 волок[3][4].
Після Другого поділу Польщі 1793 року Метявичі, що раніше належали до князівства Копильсько-Слуцького та повіту Слуцького Новогрудської Речі Посполитої, опинилися у складі Слуцького повіту (рос. уезд), що входив до Мінського намісництва Російської імперії. Після стабілізації польсько-радянського кордону в 1921 році це село увійшло до складу Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки (СРСР), з 1991 року — у Республіку Білорусь. У 1924—1964 рр. Метявичі — центр Метявицької сільської ради. До 30 жовтня 2009 року село входило до Погостської сільської ради[5]. Після 2009 р. входить до складу Чижевицької сільської ради.
У другій половині XIX століття тут стояла католицька каплиця до Жовтневого перевороту[4]. Будівля спиртового заводу, що існувала з XIX століття, була знесена на межі XX та XXI століття[6].
Відомі особи
- Леонід Адамович Маринич (*1960) — посол Білорусі в Узбекистані.
- Боніфацій Урбанович Крупський (1822—1903) — власник Метявичів[7][4].
Примітки
- (рос.) Населення Мінської області за даними перепису населення 14 жовтня 2009 р.
- (біл.) Назвы населеных пунктаў Рэспублікі Беларусь: Мінская вобласць: нарматыўны даведнік / І. А. Гапоненка, І. Л. Капылоў, В. П. Лемцюгова і інш.; пад рэд. В. П. Лемцюговай. — Мн.: Тэхналогія, 2003. — 604 с. ISBN 985-458-054-7. (DJVU)
- (пол.) «Mieciewicze» // Roman Aftanazy, Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej, wyd. drugie przejrzane i uzupełnione, t. 2: Województwa brzesko-litewskie, nowogrodzkie, Wrocław: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1993, s. 258, ISBN 83-04-03784-X, ISBN 83-04-03701-7
- (пол.) Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. «Miaciewicze» — T.VI — S.282.
- (рос.) Решение Минского областного Совета депутатов от 30 октября 2009 г. № 219 «Об изменении административно-территориального деления Минской области»
- (рос.) Метявичи: усадьба Крупских
- (рос.) Бонифаций Урбанович Крупский // «Наследие слуцкого края»
Джерела
- (пол.) Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. «Miaciewicze» — T.VI — S.282.
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Метявичі

