Монте-Пердідо

Мо́нте-Пердíдо (ісп. Monte Perdido, араг. Punta de Treserols / Mont Perdito) чи Мон-Пердю́ (фр. Mont Perdu, обидві назви означають «втрачена гора») — третя за висотою гірська вершина в Піренеях (після піку Ането та Посетса), що знаходиться на півночі іспанської провінції Уеска на кордоні з французьким департаментом Верхні Піренеї. Висота 3355 м, поруч розташовані вершини Сірк-де-Гаварні (Cirque de Gavarnie) та Сірк-д'Естобе (Cirque d'Estaubé). Гора входить до складу національного парку Ордеса-і-Монте-Пердідо, розташованого в західних Піренеях. На західному схилі гори бере початок річка Сінка, що відноситься до басейну річки Ебро.

Монте-Пердідо
42°40′26″ пн. ш. 0°02′00″ сх. д.
Країна  Іспанія
Регіон Арагон
Тип гора
матеріал вапняк
Висота 3355 м
Висота відносна 966 м
Ідентифікатори і посилання
Peakware 207
GeoNames 3113777
Монте-Пердідо
Монте-Пердідо (Іспанія)
 Монте-Пердідо у Вікісховищі
Монте-Пердідо
Pyrénées - Mont Perdu [1]
Світова спадщина
42°40′26″ пн. ш. 0°02′00″ сх. д.
Країна  Франція
Тип Змішаний
Критерії iii, iv, v, vii, viii
Об'єкт № 773
Регіон Європа і Північна Америка
Зареєстровано: 1997 (21 сесія)
Внесено зміни 1999
 Монте-Пердідо у Вікісховищі

Короткий опис

Захід на гору простіший з іспанського боку. Стежка починається від населеного пункту Торла, йде долиною Ордеса і перед вершиною підіймається до Сірк-де-Соасо. Взимку для підйому необхідні льодоруб та альпіністські кішки.

На кліматичні умови регіону впливають океан з півночі та середземноморський клімат з півдня. Середньорічна температура становить 5 °C, середня температура лютого — −5 °C, липня — 12 °C. Середньорічна кількість опадів — 1600 мм. Флора району складається з більш ніж 1500 видів, 50 з яких ендемічні для Піренеїв. Серед представників фауни — альпійський бабак, горностай, європейська козуля, піренейська козиця, вимираючий піренейський козеріг, піренейська хохуля. Багато птахів: бородань, яструбовий орел, тундрова куріпка, звичайний орябок, звичайний глушець, альпійська галка, болотяна гаїчка, звичайний підкоришник, червонокрилий стінолаз, звичайна кам'янка, горихвістка чорна, альпійська тинівка, гірський щеврик і сніговий в'юрок. У висотних районах водиться ящірка Archaeolacerta bonnali.[2]

Перші сходження
  • 6 серпня 1802 року відбулося перше задокументоване сходження на вершину Мон-Пердю, яке здійснили місцеві селяни з поселення Бареж Рондо та Лоран разом з арагонським пастухом. Родно та Лоран були послані з метою розвідати маршрут для французького науковця Луї Рамона де Карбонньєра, який 10 серпня 1802 року разом з ними здійснив друге сходження[3].
  • 1830 — вершину підкорила перша жінка, Анна Лістер.
  • 1888 — відбулося перше сходження з північного боку гори. Його здійснили провідники Селестен Пассе та Франсуа Берна-Саль, а також піренеїст Роже де Мон[4]. Північний схил гори Мон-Пердю вище озера Тюкруї зараз займає льодовик.

Французький науковець Луї Рамон де Карбонньєр, який одним з перших побував на вершині Мон-Пердю, відгукувався про цю гору, як про «найпрекраснішу вапнякову вершину Європи».[5]

Об'єкт Світової спадщини

1997 року ця вапнякова гора була занесена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО у складі об'єкта площею 30,6 тис. га, також включає два найбільших у Європі каньйони (на іспанському боці) і три великих льодовикових цирки (у Франції). Пасторальні ландшафти району (селища, поля і ферми, гірські пасовища та дороги) ілюструють спосіб господарювання, типовий у минулому для гірських районів Європи.[6]

Примітки
  1. * Назва в офіційному англомовному списку
  2. Pyrénées - Mont Perdu Evaluation (англ.). UNSECO IUCN. Архів оригіналу за 14 квітня 2012. Процитовано 9 січня 2010.
  3. Henri Beraldi, Cent ans aux Pyrénées, tome I, p.75. Опис цього сходження під назвою Voyage au sommet du Mont-Perdu, par L. Ramond було опубліковано в №° 83 часопису Journal des Mines місяця термідора XI року за революційним календарем.
  4. Henri Beraldi, Cent ans aux Pyrénées, tome V, p.132
  5. Monte Perdido (англ.). SummitPost. Архів оригіналу за 14 квітня 2012. Процитовано 9 січня 2010.
  6. Pyrénées - Mont Perdu (англ.). UNESCO World Heritage Centre. Архів оригіналу за 14 квітня 2012. Процитовано 9 січня 2010.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.