Отакар Вавра
Отака́р Ва́вра (чеськ. Otakar Vávra; 28 лютого 1911, Градець-Кралове, Австро-Угорщина (нині — Чехія) — 15 вересня 2011, Прага, Чехія) — чеський кінорежисер, сценарист, монтажер і педагог. За 80 років активної творчої діяльності зняв близько п'ятдесяти кінострічок в найрізноманітніших жанрах[4].
| Отакар Вавра | ||||
|---|---|---|---|---|
| чеськ. Otakar Vávra | ||||
 Отакар Вавра у 1980 р. | ||||
| Дата народження | 28 лютого 1911 | |||
| Місце народження | Градець-Кралове, Чехія[1][2] | |||
| Дата смерті | 15 вересня 2011 (100 років) | |||
| Місце смерті | Прага, Чехія[3][1][2] | |||
| Громадянство |
 Чехія | |||
| Професія | кінорежисер, сценарист, монтажер | |||
| Роки активності | 1931—2002 | |||
| IMDb | ID 0904706 | |||
| Автограф |
 | |||
| Нагороди та премії | ||||
| ||||
 Отакар Вавра у Вікісховищі | ||||
.png.webp){kind=small}
_BAR.svg.png.webp){kind=small}
Біографія
Отакар Вавра народився 28 лютого 1911 року в Градці-Кралове, Австро-Угорщина (нині Чехія). Після закінчення середньої школи вивчав архітектуру в технічних вишах Брно і Праги. Починаючи з 1929-го зацікавився кінематографом, писав статті про кіно. Як член об'єднання прогресивної інтелігенції «Лівий фронт» брав участь в організації перших переглядів радянських фільмів в Чехословаччині.
На початку 1930-х Ваврf зняв декілька короткометражних фільмів, переважно експериментального характеру («Світло пронизує пітьму», спільно з оператором Ф. Пілатом, «Ми живемо в Празі», «Листопад» та ін.). Працював сценаристом і асистентом режисера на низці стрічок. Як сценарист і режисер спеціалізувався на екранізаціях чеської і світової класики. У ігровому кіно дебютував фільмом «Філософська історія» (1937, за однойменною повістю Алоїса Їрасека), що оповідає про революційні події 1848 року та участь в них патріотично налаштованих чеських студентів. Потім слідували «Невинність» (1937, за повістю Марії Маєрової) та вільна адаптація п'єси класика чеської драматургії Ладислава Строупежницького — комедія «Цех кутногорських дів» (1939).
У роки німецької окупації Отакар Вавра продовжив почату лінію двома фільмами з празького життя за романами К. М. Чапека-Хода «Гумореска» (1937) і «Турбіна» (1941) та вдалою екранізацією класичної «Казки травня» В Моштика, що поетично прославляє природу й чистоту людських почуттів[5]. На початку 1940-х знімає декілька малопомітних фільмів як за власними сценаріями, так і екранізацій, бажаючи врятувати від примусових робіт на окупантів себе і друзів-кінематографістів[5]. Дві історичні стрічки за 3. Вінтером «Розіна-знайда» (1945) і «Безтурботний бакалавр» (1946), закінчені вже після звільнення Чехословаччини, завершують цей період творчості Ваври.
Наприкінці Другої світової війни (1944—1945) Отакар Вавра брав участь в розробці проекту націоналізації вітчизняного кінематографа, а після завершення війни - в його реалізації. З 1947 р.оку він займав низку високих посад в структурах кінематографу: художній керівник творчої групи, член колективного керівництва кіностудії «Баррандов», член ідейно-художніх рад генерального директора «Чехословацького кіно», член консультативної ради міністерства культури і освіти.
Після війни Вавра підтверджує свою репутацію високопрофесійного обдарованого режисера вдалими екранізаціями чеської класики, в яких відчувається живий контакт з часом («Передчуття», «Кракатит» і «Німа барикада», Державна премія Чехословаччини за 1949 року, за творами М. Пуйманової, К. Чапека і Я. Дрди відповідно). У першій половині 1950-х років вдало екранізує роман Ржезача «Наступ» (1952) і створює гуситську трилогію («Ян Гус», 1955, «Ян Жижка», 1956, «Проти усіх», 1957).
З 1956 року Отакар Вавра — педагог, а потім професор і керівник кафедри теле- і кінорежисури в Празькій академії виконавських мистецтв (ФАМУ). Він був педагогом практично усіх заслужених режисерів цього періоду: Віри Хитілової, Їржі Менцеля, Яна Шмідта, Мілоша Формана. У нього навчався також Емир Кустуриця[4].
У період так званої «нормалізації» 1970—1980 років Вавра знімає фільми про недавню й далеку історію чеського народу: «Дні зради» (1972), «Соколове» (1975, спільно з СРСР), «Визволення Праги» (1978) та ін., нові версії своїх старих фільмів («Темне сонце» за «Кракатитом» К. Чапека), серію біографічних стрічок, героями яких стають офіційно схвалені діячі національної історії і культури («Мандри Яна Амоса», «Олдржих і Вожена» та ін.).
Останній свій фільм, «Моя Прага», Отакар Вавра зняв у 2002 році. У тому ж році він випустив книгу «Надзвичайне життя режисера» про кінематографічні проблеми, що виникали з процесі створення власних фільмів, і їх можливих рішеннях.
Фільмографія
| Рік | Назва українською | Оригінальна назва | Режисер | Сценарист | |
|---|---|---|---|---|---|
| 1931 | к/м | Світло пронизує пітьму | Svetlo proniká tmou |  | |
| к/м | Ми живемо у Празі | Zijeme v Praze | | ||
| 1933 | Світанок | Svítání | | ||
| 1935 | Одинадцятий наказ | Jedenácté prikázání | | ||
| Мариша | Marysa | | |||
| к/м | Листопад | Listopad | | | |
| 1936 | Вуличка в рай | Ulicka v ráji | | ||
| Вуличні сирітки | Ulicnice | | |||
| Троє на снігу | Tri muzi ve snehu | | |||
| 1937 | Мораль передусім | Mravnost nade vse | | ||
| Обхідник № 47 | Hlidac c.47 | | |||
| Її падчерки | Její pastorkyne | | |||
| Невинність | Panenství | | | ||
| 1938 | Філософська історія | Filosofská historie | | | |
| На сто відсотків | Na sto procent | | |||
| 1939 | Цех кутногорських дів | Cech panen kutnohorských | | | |
| Гумореска | Humoreska | | | ||
| Дівчина у блакитному | Dívka v modrém | | | ||
| Верблюд через голкове вушко | Velbloud uchem jehly | | | ||
| Зачарований будинок | Kouzelný dum | | | ||
| 1940 | Пацієнтка лікаря Гегла | Pacientka Dr. Hegla | | | |
| Кохана в масці | Maskovana milenka | | | ||
| Травнева казка | Pohádka máje | | |||
| к/м | Афера з Рубенсом | Podvod s Rubensem | | ||
| 1941 | Турбіна | Turbina | | | |
| 1942 | Я зараз повернуся | Prijdu hned | | | |
| Зачарована | Okouzlená | | | ||
| 1943 | Щасливої дороги | Stastnou cestu | | | |
| 1945 | Батьківщина зустрічає | Vlast vítá | | ||
| Розіна-знайда | Rozina sebranec | | | ||
| 1946 | Безтурботний бакалавр | Nezbedný bakalár | | | |
| док. | Шлях до барикад | Cesta k barikádám | | ||
| 1947 | Передчуття | Predtucha | | | |
| 1948 | Кракатит | Krakatit | | | |
| Готель «У кам'яного столу» | Hostinec U kamenného stolu | | |||
| 1949 | Німа барикада | Nemá barikáda | | | |
| Революційний 1848 рік | Revolucni rok 1848 | | |||
| 1952 | Наступ | Nástup | | | |
| 1954 | Ботострой | Botostroj | | ||
| Ян Гус | Jan Hus | | | ||
| 1957 | Ян Жижка | Jan Zizka | | | |
| 1958 | Проти всіх | Proti vsem | | | |
| Громадянин Бріх | Obcan Brych | | | ||
| 1959 | Перша рятувальна | První parta | | | |
| 1960 | Поліцейська година | Policejní hodina | | | |
| Серпнева неділя | Srpnová nedele | | | ||
| док. | Народний артист Зденек Штепанек | Národní umelec Zdenek Stepánek | | | |
| 1961 | Нічний гість | Nocni host | | | |
| 1962 | Гаряче серце | Horoucí srdce | | | |
| 1965 | Золотий ранет | Zlatá reneta | | | |
| 1966 | Романс для флюгельгорна | Romance pro křídlovku | | | |
| 1968 | Тринадцята кімната | Trináctá komnata | | | |
| 1969 | Молот проти відьом | Kladivo na carodejnice | | | |
| 1972 | Дні зради | Dny zrady | | | |
| 1975 | Соколово | Соколово | | | |
| 1977 | Історія любові і честі | Príbeh lásky a cti | | | |
| 1978 | Визволення Праги | Osvobození Prahy | | | |
| 1981 | Темне сонце | Temné slunce | | | |
| 1983 | Мандри Яна Амоса | Putování Jana Amose | | | |
| 1984 | Комедіант | Komediant | | | |
| 1985 | Олдржих і Божена | Oldrich a Bozena | | | |
| 1986 | Вероніка | Veronika | | | |
| 1988 | Європа танцювала вальс | | | ||
| 2002 | к/м | Моя Прага | Moje Praha | | |
Визнання
Нагороди
- Державна премія Чехословаччини за режисуру (1949)
- Заслужений художник (1955)
- Орден Праці (1961)
- Трилобіт (1966)
- Народний артист Чехословаччини (1968)
- Державна премія Клемента Готвальда (1968)
- Премія Антоніна Запотоцького (1973)
- Орден Республіки (1981)
Кінопремії[6]
| Рік | Категорія | Фільм | Результат |
|---|---|---|---|
| Венеційський міжнародний кінофестиваль | |||
| 1938 | Кубок Муссоліні за найкращий іноземний фільм | Невинність | Номінація |
| Філософська історія | Номінація | ||
| Цех кутногорських дів | Номінація | ||
| 1939 | Гумореска | Номінація | |
| Каннський міжнародний кінофестиваль | |||
| 1946 | Гран-прі фестивалю — Художній фільм | Безтурботний бакалавр | Номінація |
| Кінофестиваль у Мар-дель-Плата | |||
| 1960 | Найкращий фільм | Перша рятувальна | Номінація |
| 1970 | Найкращий фільм | Молот проти відьом | Номінація |
| Премія кіноклуба Núcleo за найкращий фільм | Нагорода | ||
| Приз ФІПРЕССІ — Спеціальна згадка | Номінація | ||
| Міжнародний кінофестиваль у Сан-Себастьяні | |||
| 1965 | «Золота мушля» за найкращий | Золотий ранет | Нагорода |
| Московський міжнародний кінофестиваль | |||
| 1967 | Гран-прі | Романс для флюгельгорна | Номінація |
| Спеціальний срібний приз | Нагорода | ||
| 1973 | Золотий приз | Дні зради | Номінація |
| 1900 | Диплом журі | Нагорода | |
| Кінофестиваль у Пльзені | |||
| 1990 | «Золотий зимородок» | Молот проти відьом | Нагорода |
| Міжнародний кінофестиваль у Карлових Варах | |||
| 2001 | Спеціальний приз за видатний внесок у світовий кінематограф | Нагорода | |
| Премія «Чеський лев» | |||
| 2002 | Нагорода за художні досягнення | Нагорода | |
Примітки
- Czech National Authority Database
- The Fine Art Archive — 2003.
- Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #119445107 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
- Отакар Вавра как столетие чешского кино. Отакар Вавра как столетие чешского кино. Ради Свобода (рос). 28.02.2011. Процитовано 29.09.2017.
- Режисерська енциклопедія. Кіно Європи, 2002, с. 30.
- Нагороди та номінації Отакара Ваври на сайті IMDb (англ.)
Джерела
- ВАВРА, Отакар // Кинословарь. В 2 т. / гл. ред. С. Ю. Юткевич. — М. : «Советская энциклопедия», 1966. — Т. 1 : А — Л.— С. 249-250 (рос.)
- Г. Компаниченко. Вавра Отакар // Режиссерская энциклопедия. Кино Европы / Г.Н. Компаниченко. — М. : Научно-исследовательский институт киноискусства, 2002. — С. 30-31. — ISBN 5-85646-077-4.(рос.)