П'єр-Огюст Ренуар

П'єр-Огю́ст Ренуа́р (фр. Pierre-Auguste Renoir; 25 лютого 1841, Лімож — 3 грудня 1919) — французький художник. Представник французького імпресіонізму, що пізніше відійшов від цієї мистецької течії.

П'єр-Огюст Ренуар
фр. Pierre-Auguste Renoir
автопортрет Ренуара
Народження 25 лютого 1841(1841-02-25)
Лімож
Смерть 3 грудня 1919(1919-12-03) (78 років)
  Кань-сюр-Мер[1][2]
(пневмонія)
Поховання Ессуа
Національність француз
Країна  Франція
Жанр жанрові картини, портрети, натюрморти.
Навчання Париж
Діяльність художник, скульптор, ілюстратор, художник-гравер, рисувальник, архітектурний кресляр, графік, porcelain painter
Напрямок імпресіонізм
Роки творчості 1864—1916
Покровитель Charles Lecoeurd
Вчитель Шарль Гуно і Marc-Charles-Gabriel Gleyred
Відомі учні Claude Renoird і Умехара Рюдзабуро
Член Ліга французької батьківщиниd
Твори Дівчини у чорномуd, Дві сестри (на терасі)d, Ложа, Сніданок веслярівd і Жабник
У шлюбі з Aline Charigotd
Діти П'єр Ренуар, Жан Ренуар[3], Claude Renoird, Lucienne Bissond і Jeanne Tréhotd
Нагороди
Автограф
 П'єр-Огюст Ренуар у Вікісховищі

Життєпис

Народився 25 лютого 1841 в Ліможі, розташованому на півдні Центральної Франції. Був шостою дитиною небагатого кравця на ім'я Леонар та його дружини, Маргарити Мерле.

У 1844 Ренуари перебралися в Париж, де підліток Огюст влаштувався у церковний хор при великому соборі Сен-Есташ. У нього виявився настільки чудовий голос, що регент хору Шарль Гуно, намагався переконати батьків хлопчика віддати його учитися музиці і співу. Однак крім цього у Огюста проявилися художні здібності. Бідність родини спонукала хлопця в 13 років допомагати родині, влаштувавшись до майстра, у якого навчився розписувати порцелянові тарілки квітами. До 19 років Огюст піднявся до підмайстра, який розмальовував ширми, завіси, шафи. Вечорами Огюст відвідував школу живопису. Життя в Парижі подарувало йому знайомство з музеєм Лувр. Відсутність доброї освіти юнак мимоволі компенсував копіюванням картин Лувра, які теж продавав.

Ренуарова «теорія поплавка»

Згодом він, скалічений бідністю, вигадав для себе «теорію поплавка»[4]. Відсутність доброї освіти, що спотворила його свідомість, викинула геть із його теорії поплавка усе героїчне і прагнення копіювати поведінку шляхетних персонажів книжок. Ренуар порівнював себе з поплавком, котрого несе потік. Ніякого спротиву чи руху проти потоку[4]. Міщанська свідомість Ренуара обмежила і його поведінку, і його смаки, котрі не йшли далі прагнень заробити і витратитися на задоволення. Саме через це Ренуар так залюбки писатиме натюрморти та сценки з їжею, обідом в кафе чи в родині, в сільській корчмі. Серед цих композицій — «В корчмі», (1866), Національний музей Стокгольм, «Обід», (1879), Фонд Барнса, Університет Лінкольн, Меріон, США, «Після обіду», (1879), Штеделівський художній інститут, «Сніданок в солом'яних брилях», (1881), колекція Філіпс, США, нарешті пізній твір «Обідня пора у Берневалі», (1898), можливо найкраща картина побутового жанру в творчості митця.

Він відмовився від сюжетів в картинах, а всі пізні твори — спрощена художня продукція, невеликі картини на невибагливі смаки з безкінечними жінками і неприхованою еротикою. Ця безсюжетна продукція — експлуатація власної популярності і аби сподобатись споживачу.

Майстерня Шарля Глейра

З 1861 він учень майстерні художника Шарля Глейра, що походив з Швейцарії. Ренуар почав підготовку до іспитів в Школу красних мистецтв. Серед учнів Глейра на той час — Фредерік Базіль, Клод Моне, Альфред Сіслей.

Приятель Базіль і коханка Ліза Трео
Майстерня Фредеріка Базіля

Особливо добрі стосунки склалися у Ренуара з Фредеріком Базілєм. Той походив з заможної родини і ні в чому не був схожим на бідняка Ренуара. Серед приятелів Ренуара — Фредерік був єдиним, хто мав справжню художню майстерню. Особа доброзичлива, Фредерік Базіль фінансово підтримував приятелів, дозволивши працювати в своїй майстерні Клоду Моне і Ренуару. Серед перших портретів, що створив Фредерік Базіль, і портрет Ренуара, як свідоцтво їх молодої дружби.

У 1865, в домі свого товариша, художника Жюля Ле Кера, він познайомився з 16-річною дівчиною Лізою Трео, яка незабаром стала коханкою Ренуара та його улюбленою моделлю. Саме Ліза була моделлю для картин " Ліза з парасолькою ", «Алжирська жінка», «Купання», «Літо». Не схильний до одруження Ренуар не міг узяти шлюб ще й через невизнання. Охолодженню стосунків сприяли і війна (Франко-прусська), і мобілізація Ренуара — той відбув у піхотний батальйон. Демобілізація художника з армії у 1871 році стосунки не покращила. Їх зв'язок тривав до 1872 р., коли Ліза залишила Ренуара і вийшла заміж за іншого.

Війна принесла ще одну втрату — загинув Фредерік Базіль у віці 28 років. А Французько-прусська війна закінчилася нищівною поразкою Франції.

Період 1864—1874 рр.

Ренуар вперше пізнав смак успіху в 1864 р., коли одна з його картин пройшла суворий відбір і була виставлена на Паризькому Салоні, щорічній державній художній виставці. Проте, декілька інших картин Ренуара відбір прискіпливої комісії не пройшли. І ображений художник почав виставляти свої картини в так званому «Салоні невизнаних».

Амбруаз Воллар і Дюран-Рюель

У 1873 познайомився з маршаном (продавцем картин) на ім'я Поль Дюран-Рюель. Багатий Дюран-Рюель замовив декілька портретів художнику і ті сподобались. Відчуваючи свою залежність від Дюран-Рюеля, Ренуар, малюючи ці портрети, зупинився на межі замаскованих компліментів і подяки художника, якому було приємна увага комерсанта. Поль Дюран-Рюель почав цікавитися творами імпресіоністів взагалі і купувати їх. Невизнання імпресіоністів у Франції його мало бентежило. Саме Дюран-Рюель розпочав продаж картин імпресіоністів за кордон, що сприяло виникненню цікавих збірок імпресіоністів у Великій Британії, США, Росії.

Потяг свої жадібні руки до картин Ренуара і маршан Амбруаз Воллар. Ренуар малював і його. Але не схильний до створення психологічно насичених портретів Ренуар не розкрив хижацьку натуру Воллара, створивши декоративні портрети на зразок «Воллар в костюмі тореадора», «Воллар в червоній хустці».

Одруження з молодичкою у 49 років

У 1890 одружився з Аліною Шаріго, з якою познайомився десятьма роками раніше, коли та була 21-річною швачкою. У них вже був син, П'єр, що народився в 1885 році, а після весілля у них з'явилися ще двоє синів — Жан, що народився в 1894 році, і Клод (відомий як «Коко»), що народився в 1901 і став однією з найулюбленіших моделей батька. До того часу, коли остаточно склалася його родина, Ренуар досяг успіху і слави, був визнаний одним із провідних художників Франції і встиг отримати від держави звання кавалера Почесного легіону.

Хвороба Ренуара

Близько 1892 почав страждати від ревматичного артриту. У 1907 р. він переїхав у тепліший клімат до містечка Кань-сюр-Мер, ближче до середземноморського узбережжя.

Особисте щастя і професійний успіх Ренуара були затьмарені його хворобою. Після нападу паралічу, що стався в 1912 році, Ренуар був прикутий до інвалідного крісла, однак продовжував писати: доглядальниця вкладала пензля йому між пальців.

В останні роки життя Ренуар здобув славу і загальне визнання. В 1917 р., коли його «Парасольки» були виставлені у Лондонській Національній галереї, сотні британських художників і просто прихильників живопису надіслали йому вітання, в якому йшлося: «З того моменту, як ваша картина була вивішена в одному ряду з роботами старих майстрів, ми відчули радість від того, що наш сучасник посів належне йому місце в європейському живопису». Картина Ренуара виставлялася також у Луврі, і в серпні 1919 року художник в останній раз відвідав Париж, щоб поглянути на неї.

Третього грудня 1919 року П'єр Огюст Ренуар помер в містечку Кань-сюр-Мер від запалення легенів у віці 78 років. Похований у Ессуа.

На честь Ренуара названий кратер на Меркурії.

Перелік деяких портретів пензля Ренуара
Портрет мадам Шарпантьє , 1877, Музей д'Орсе, Париж

Вибрані твори
«Натюрморт з букетом і книгами», (1871). Хьюстон
  • «Повернення після прогулянки морем», 1862.
  • «Сіслей з дружиною», 1867, Музей Вальраф-Ріхартс, Кельн
  • «Жаб'ятник», 1869, Національний музей Швеції, Стокгольм
  • «Клод Моне малює сад», 1873, Ведсворт Атенеум
  • «В театральній ложі», 1884 Інститут Курто, Лондон
  • «Парасольки», 1881, Національна галерея (Лондон)
  • «Читачка»
  • «Автопортрет» (на червоному тлі), 1910,
  • «Гондола»

Франція
  • «Стежка в високій траві», 1873, Музей д'Орсе, Париж
  • «Оголена в сонячному освітленні», 1875, Музей д'Орсе, Париж
  • «Танці у Мулен де ла Галетт», 1876, музей д'Орсе, Париж
  • «Гойдалка», 1876, Музей д'Орсе, Париж
  • «Бал в Мулен де ла Галетт», 1876, Музей д'Орсе, Париж
  • «Мадам Шарпантьє», 1877, ескіз до великого портрета з дітьми, Музей д'Орсе, Париж
  • «Танок у селі», 1883, Музей д'Орсе, Париж
  • «Танок у місті», 1883, Музей д'Орсе, Париж
  • «Дівчата за піаніно», 1892, Музей д'Орсе, Париж
  • «Габріель Ренар із сином-немовлям Жаном», 1895, Музей Оранжері, Париж
  • «Син П'єр Ренуар в костюмі блазня», 1909, Музей Оранжері, Париж
  • «Габріель» (в розстебнутій блузі), 1911, Музей д'Орсе, Париж
  • «Дві оголені», 1919, Музей д'Орсе, Париж

США

Росія

Галерея
  • «Жаб'ятник» (1868)
  • «Портрет актриси Жанни Самарі» (1877)
  • «Сніданок веслярів (у солом'яних брилях)» (1880-1881)
  • «Пані Габріель з трояндами» (1911)
  • «Купальниця» (1892)
  • «Портрет художника Альфреда Сіслея» (1868)
  • «Портрет мадам Шарпаньтє з дітьми» (1878)
  • «Доньки Катюля Мендеса» (1888), Музей Метрополітен (США)

Парадний портрет роботи Ренуара

Побутовий жанр у Ренуара
  • «Обідня пора у Берневалі», 1898
  • «В корчмі», 1866, Національний музей Стокгольм
  • «Садок в Бретані», 1886, Фонд Барнса, Університет Лінкольн, Меріон, США
  • «Клод Моне малює сад», 1873
  • «Діти на узбережжі в Гернсі», 1883, Фонд Барнса, Університет Лінкольн, Меріон, США
  • Дівчата біля піаніно, 1892
  • «На терасі», 1881
  • «Обід», 1879, Фонд Барнса, Університет Лінкольн, Меріон, США
  • «Прогулянка», 1906, Фонд Барнса, Університет Лінкольн, Меріон, США
  • «Після обіду», (1879), Штеделівський художній інститут

Див. також

Примітки
  1. http://vocab.getty.edu/page/ulan/500115467
  2. The Fine Art Archive
  3. Зведений список імен діячів мистецтва — 2021.
  4. Жан Ренуар. «Огюст Ренуар». Ростов-на-Дону: изд-во «Феникс», 1997. — 416 с.
  5. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.