Лютневий заколот у Чехословаччині
Лютневий заколот у Чехословаччині або Лютий 1948 (чеськ. Únor 1948, словац. Február 1948); у прокомуністичній історіографії — Звитяжний лютий (чеськ. Vítězný únor, словац. Víťazný február) — державний заколот 20-25 лютого 1948 року в Чехословацькій республіці, у результаті якого владу отримала Комуністична партія Чехословаччини.
| Історія Словаччини | |
|---|---|
 | |
| Стародавня Словаччина | |
| Римська епоха | |
| Лангобарди | |
| Середні Віки | |
| Давні слов'яни | |
| Аварський каганат | |
| Держава Само | |
| Нітранське князівство | |
| Велика Моравія | |
| Блатенське князівство | |
| Угорське королівство (10-е століття – 1526) | |
| Матуш Чак | |
| Омодей Аба | |
| Османська імперія | |
| Уйварський еялет | |
| Будайський еялет | |
| Еґерський еялет | |
| Князівство Імре Текелі | |
| Ера Габсбургів | |
| Габсбурзька Королівська Угорщина | |
| Австрійська імперія | |
| Словацьке повстання (1848—1849) | |
| Австро-Угорщина | |
| Перша світова війна | |
| Чехословаччина | |
| Перша Чехословацька Республіка | |
| Словацька Радянська Республіка | |
| Друга Чехословацька Республіка | |
| Перша Словацька Республіка | |
| Словацьке національне повстання | |
| Третя Чехословацька Республіка | |
| Лютневий заколот | |
| Чехословацька Соціалістична Республіка | |
| Операція «Дунай» | |
| Словацька Соціалістична Республіка | |
| Оксамитова революція | |
| Чеська і Словацька Федеративна Республіка | |
| Оксамитове розлучення | |
| Сучасність | |
| Словацька Республіка | |
Портал «Словаччина» |
До цього країна лишалась останньою зі східноєвропейських держав, що по Другій Світовій війні були зайняті радянськими військами і де доти влада не належала комуністичному уряду. Лютневий заколот 1948 року став важливою подією чесько-словацької та європейської історії XX століття, що серйозно вплинув на розстановку сил у повоєнній Європі, визначив устрій та розподіл континенту на блоки капіталістичних і соціалістичних держав.
Урядова криза
У лютому 1948 року коаліційний кабінет, до складу якого входили члени усіх великих партій Чехословаччини, зазнав гострої політичної кризи. Спричинила її вимога представників Національно-соціальної партії надати звіт про дії МВС, очолюваного членом Комуністичної партії, оскільки його дії були сприйняті як намагання здійснити політично вмотивовану чистку особового складу[1]. Коли МВС відмовилось виконати вказівку уряду, міністри від Національно-соціальної, Народної та Демократичної партії подали у відставку, маючи на меті тим самим спричинити розпуск кабінету та ініціювати нові вибори. Однак Соціал-демократична партія це рішення не підтримала, і два безпартійних міністри теж, і, таким чином, оскільки свої посади залишили лише 12 із 26 членів кабінету, уряд на чолі з комуністом Клементом Готвальдом зберіг свої повноваження, і прем'єр-міністр висунув вимогу до президента Едварда Бенеша на отримання мандату для заміщення міністрів, які вибули, новими[2].
Політична криза
Використавши момент, компартія перейшла в наступ, організувавши в усій країні масові мітинги й страйки на підтримку своїх поглядів. Найбільшим заходом став мітинг на Старомєстській площі в Празі 21 лютого, коли, попри аномально холодну для регіону погоду (-25 °C), на майдані зібралось понад 100 тисяч осіб[3]. 24 лютого почався одногодинний страйк на підтримку комуністів, у якому взяли участь понад 2,5 мільйонів осіб[4]. Після запеклих дискусій Соціал-демократична партія перейшла на бік комуністів, а тим часом змінилось партійне керівництво і в Національно-соціальній, і в Народній партіях, де гору взяли прихильники спілки з Компартією[5].
Наслідки
Під загальним тиском і загрозою нового загального страйку Едвард Бенеш вимушений був прийняти відставку кабінету й затвердити новий склад уряду, в якому комуністи отримали вже 11 посад[6]. 27 лютого новий уряд було приведено до присяги.
Відразу потому розпочалися гоніння опозиціонерів, і близько 250 тисяч членів опозиційних партій були позбавлені роботи, 3 тисячі осіб змушені були емігрувати[7]
Реакція міжнародної спільноти
Попри поширену думку про причетність Радянської армії до подій так званого «Звитяжного лютого», підрозділів радянських військ на території Чехословаччини на той час не було[8] (хоча це не стосується радянських радників та інших військових фахівців), і, попри прохання Готвальда, СРСР відмовився навіть провести маневри у прикордонній зоні[9]. США, Французька республіка та Велика Британія обмежились моральним засудженням дій компартії[10].
Оцінки в історіографії
За аналогією з Жовтневим заколотом 1917 року в Російській республіці існує широкий спектр оцінок подій «Лютого 1948 року» в Чехословаччині. Для прикладу можна навести два крайні погляди (перший є застарілим і характерним для радянської та ЧССРівської історіографії, другий — сучасний, як у національних історіографіях — чеській та словацькій —, так і в європейській):
- Лютнева революція була соціалістичною революцією, у результаті якої чехословацький робочий клас на чолі з Компартією здійснив повалення буржуазної республіки й встановив диктатуру пролетаріату.
- Лютий 1948 року являв собою комуністичний заколот у Чехословаччині, здійснений Комуністичною партією Чехословаччини, що на двадцять років обмежила демократичні права й свободи в країні до короткочасної спроби оновити політичне життя (так звана «Празька весна»), яка знов-таки була придушена, цього разу зусиллями СРСР та інших країн ОВД.
Примітки
- Краткая история Чехословакии., стор. 420 (рос.)
- Снитил З., Цезар Я. Чехословацкая революция 1944—1948 гг., стор 259 (рос.)
- Краткая история Чехословакии., стор 421 (рос.)
- Encyklopédia Slovenska. Zv. 2., стор 71 (словац.)
- Снитил З., Цезар Я. Чехословацкая революция 1944—1948 гг., стор. 270 (рос.)
- Чехия и Словакия в XX веке. Кн. 2., стор. 76.
- Kaplan K. Československo v letech 1943—1953. стор. 11 (чес.)
- Steininger R. Austria, Germany, and the Cold War: From the Anschluss to the State Treaty 1938—1955., стор. 82 (англ.)
- Чехия и Словакия в XX веке. Кн. 2., стор. 74 (рос.)
- див. детальніше Центрально-Восточная Европа во второй половине XX века. Т. 1. стор. 226—230 (рос.)