Підгірне (Тарутинська селищна громада)

Підгі́рне (у минулому: Село № 5, Кульм)  — село Тарутинської селищної громади в Болградському районі Одеської області в Україні. Засноване свого часу німецькими колоністами.

село Підгірне
Країна  Україна
Область Одеська область
Район/міськрада  Болградський район
Громада Тарутинська селищна громада
Облікова картка Підгірне 
Основні дані
Засноване 1815
Населення 1763
Територія 2,30 км²
Густота населення 766,520 осіб/км²
Поштовий індекс 68524
Телефонний код +380 4847
Географічні дані
Географічні координати 46°15′00″ пн. ш. 29°02′47″ сх. д.
Водойми р. Когильник
Відстань до
районного центру		 12 км
Найближча залізнична станція Бесарабська
Відстань до
залізничної станції		 10 км
Місцева влада
Адреса ради 68524, Одеська обл., Тарутинський р-н, с.Підгірне, вул.Центральна
Карта
Підгірне
Підгірне
Мапа

 Підгірне у Вікісховищі

Історія

За даними 1859 року у німецькій колонії Кульм (Мадар) Аккерманського повіту Бессарабської області мешкало 1454 особи (752 чоловічої статі та 702 — жіночої), налічувалось 137 дворових господарств, існували лютеранська церква та сільське училище[1].

Станом на 1886 рік у німецькій колонії Кульм, центрі Кульмської волості, мешкало 2249 осіб, налічувалось 146 дворових господарств, існували лютеранська церква, школа, 5 лавок[2].

За переписом 1897 року кількість мешканців зменшилась до 1425 осіб (740 чоловічої статі та 685 — жіночої), з яких 1396 — лютеранської віри[3].

У 1945 році указом ПВР УРСР село Кульм було перейменоване у Підгірне.[4].

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1822 особи, з яких 901 чоловік та 921 жінка.[5]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1773 особи.[6]

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[7]

Мова Відсоток
російська 37,66 %
болгарська 27,00 %
гагаузька 19,57 %
молдовська 9,64 %
українська 5,62 %
інші 0,51 %

Відомі мешканці

Народились

Примітки
  1. Бессарабская область. Список населенных мест по сведениям 1859 года. Санкт-Петербург, 1861 (рос.), (код 332)
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  3. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-7)
  4. Указ Президії Верховної Ради УРСР від 14.11.1945 «Про збереження історичних найменувань та уточнення … назв … Ізмаїльської області» — Вікіджерела. uk.wikisource.org. Процитовано 9 березня 2020.
  5. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 жовтня 2019.
  6. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 жовтня 2019.
  7. Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 жовтня 2019.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.