Убрус (головний убір)
Убру́с (також обрус, плат, рантух, пінка, півка, завійка, рубець, ширінка, ширинка, пелена, оковит, рубова хустка, біл. убрус, зх.-пол. укр. старовіцька хустка, серпанок, рос. убрус, плат, платок; фата; ширинка, полотнище, полотенце) — архаїчний східнослов'янський головний убір[1] чи частина головного убора заміжньої жінки у вигляді рушника, як правило, білого кольору[2], багато прикрашеного вишивкою. Укладався навколо голови поверх підубрусника — м'якої шапочки, що закривала волосся, — і зав'язувався під підборіддям, заколювався шпильками чи його кінці вільно спускали на плечі. Іноді убрус притримували на голові обручем[3]. Поверх убруса могли надягати хутряну шапку[4]. У XVII—XVIII століттях відомий у Європейській Росії й Сибіру[2]. У простих жінок убрус був полотняним, у знатних — шовковим[5]. У XIX — на початку XX століття майже не зустрічався[2]. Оксамитні убруси зберігалися в скринях українських селян аж до початку ХХ століття[6]. На зміну убрусу прийшли очіпок і хустка.
| Українське національне вбрання |
| Убрус (головний убір) |
|---|
![]() |
| Жіночий стрій |
| Чоловічий стрій |
| Історія |
| Географія |
|
|
У рушниковому уборі прикрасою виступають китиці й бахроми на кінцях і краях полотнищ. Начільна частина виділяється дорогоцінною вишивкою. Рушниковий убір вважається найбільш архаїчним.
Етимологія
Слово убрус, обрус (дав.-рус. убрусъ) походить від прасл. *ubrusъ, *obrusъ, що являє собою префіксальне утворення із префіксами o-, u- від кореня *brus-, який зберігся в староцерк.-слов. брысати («прибирати»), бръснѫти («стерти»), церк.-слов. брусити («гладити, точити»), пор. брус[7]. На думку М. Фасмера, первісне значення — «рушник, утирач». Слова зі схожими значеннями є і в південнослов'янських і західнослов'янських мовах: староцерк.-слов. оуброусъ, болг. убрус («хустка, рушник»), сербохорв. у̀брус, словен. ubrȗs, чеськ. ubrus, словац. і пол. obrus[8][9].
Опис

Опис убруса, зроблений Павлом Мельниковим-Печорським у 1881 році[10]:
| Убрус — головний убір заміжніх жінок, зі шовкової тканини, переважно — тафти; кінці убруса (застінки), що висіли по боках голови, гаптувалися золотом і бували унизані перлами й маленькими дробницями (золоті дощечки).
Оригінальний текст (рос.) Убрус — головной убор замужних женщин, из шелковой ткани, большею частью — тафты; концы убруса (застенки), висевшие по сторонам головы, вышивались золотом и бывали унизаны жемчугами и маленькими дробницами (золотые дощечки).
|
Убрус являє собою прямокутне полотнище 2 метри в довжину й 40—50 см в ширину. Матеріал залежав від заможності власниці. Найбільш поширений варіант — прикрашене вишивкою чи облямівкою лляне полотно чи інша щільна тканина. Знатні жінки носили убрус з білого чи червоного полотна або парчі. Часто поверх нього надягалася маленька шапочка з декором з тканини чи хутра.
В «Українській малій енциклопедії» Є. Онацького убрус описується як головний убір на Волині з широкого полотна 1,5-2 м завдовжки, кінці якого вільно звисають на плечі[11].
Убір подружжя Святослава на мініатюрі до Ізборника Святослава 1073 р.
Убрус. Фрагмент иконы «Деісус і новгородці на молитві». XV століття
В. І. Суриков, етюд до картини «Бояриня Морозова». ДТГ
Традиційний жіночий головний убір гуцулів, Україна
Традиційний жіночий головний убір Львівської області, Україна
Традиційний жіночий головний убір Черкаської області, Україна
Традиційний жіночий головний убір Рівненської області, Україна
Традиційний жіночий головний убір Рівненської області, Україна_by_shakko_01.jpg.webp)
Способи пов'язування
Первісно одним кінцем тканини обв'язували голову й сколювали шпильками під підборіддям. Другий прикрашений край лягав на плече. Пізніше убрус набув трикутної форми, його кінці сколювалися під підборіддям і зав'язувалися невеликим вузлом на верхній частині голови, тобто «головкою». Під подборіддям вузол стали зав'язувати на початку XIX століття, можливо, ця традиція прийшла з Німеччини. Траплялися також варіанти пов'язування на тімені[12].
Примітки
- Жилина, 2010, с. 261.
- Шангина, 2006, с. 326.
- Хмельницька, 2016, с. 81.
- Хмельницька, 2016, с. 82.
- Ефимова Л. В. Семиотика как знаковая система костюма
- Хмельницька, 2016, с. 83.
- Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
- Фасмер, 1987, с. 144.
- Шанский, 1971, с. 459–460.
- Мельников, 1881.
- Обрус, убрус // Українська мала енциклопедія : 16 кн : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. IX : Літери На — Ол. — С. 1172. — 1000 екз.
- Головной убор убрус (womanadvice.ru)
Література
- Жилина Н. В. Архаический головной убор (археология, этнография, народное искусство) // Stratum plus. — СПб., 2010. — № 6. — С. 255—267.
- Мельников-Печёрский П. И. На горах. В 4 т. — СПб.—М. : Изд. М. О. Вольфа, 1881.
- Политковская Е. В. Как одевались в Москве и её окрестностях в XVI—XVIII веках. — М. : Флинта, Наука, 2004. — 168 с. — ISBN 5-89349-611-6.
- Шангина И. И. Убрус // Русский традиционный костюм: Илл. энц / Соснина Н., Шангина И.. — СПб. : Искусство—СПБ, 2006. — С. 326. — ISBN 5-210-01612-9.
- Хмельницька Л. Структурно-семантичний аналіз жіночого головного убору в традиційному українському національному костюмі // Східноєвропейський історичний вісник. — Дрогобич : Дрогобицький державний педагогічний університет, 2016. — Вип. 1.(укр.)
- Убрус // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
- Убрус // Малый энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 4 т. — СПб., 1907—1909. (рос.)
- Убрус. Церковное шитьё: история и современность. — СПб., 2004—2005. — Вып. 2—3.
- Убрус // Этимологический словарь русского языка = Russisches etymologisches Wörterbuch / авт.-сост. М. Фасмер ; пер. с нем. и доп. чл.‑кор. АН СССР О. Н. Трубачёва, под ред. и с предисл. проф. Б. А. Ларина [т. I]. — Изд. 2-е, стер. — М. : Прогресс, 1987. — Т. IV. (рос.)
- Шанский Н. М. и др. Убрус // Краткий этимологический словарь русского языка. Пособие для учителя. — М. : Просвещение, 1971. — С. 459—460.
