À
À, à — літера розширеного латинського альфабету, утворена буквою A з додаванням гравісу, що використовується у французькій, португальській та деяких інших мовах, а також у транслітерації піньінью.
| À | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | |||||||||
| Латинська абетка | |||||||||
| A | B | C | D | E | F | G | |||
| H | I | J | K | L | M | N | |||
| O | P | Q | R | S | T | U | |||
| V | W | X | Y | Z | |||||
| Додаткові і варіантні знаки | |||||||||
| À | Á | Â | Ã | Ä | Å | Æ | |||
| Ā | Ă | Ą | Ȧ | Ả | Ɐ | Ɑ | |||
| Ɓ | Ƀ | Ç | Ć | Ĉ | Ċ | Ȼ | |||
| Č | Ð,ð | Ď,ď | Đ,đ | È | É | Ê | |||
| Ë | Ē | Ė | Ę | Ě | Ə | Ĝ | |||
| Ğ | Ġ | Ģ | Ĥ | Ħ | Ì | Í | |||
| Î | Ï | Ī | Į | İ,i | I,ı | IJ | |||
| Ĵ | Ķ | Ḱ | Ǩ | Ƙ | Ⱪ | Ļ | |||
| Ł | Ĺ | Ľ | Ŀ | Ñ | Ń | Ņ | |||
| Ň | N̈ | Ɲ | Ƞ | Ŋ | Ò | Ó | |||
| Ô | Õ | Ö | Ø | Ő | Œ | Ơ | |||
| Ɋ | ʠ | Ŕ | Ř | Ɍ | Ɽ | ß | |||
| ſ | Ś | Ŝ | Ṡ | Ş | Š | Þ | |||
| Ţ | Ť | Ŧ | Ⱦ | Ƭ | Ʈ | ẗ | |||
| Ù | Ú | Û | Ü | Ū | Ŭ | Ů | |||
| Ű | Ų | Ư | Ŵ | Ⱳ | Ẋ | Ý | |||
| Ŷ | Ÿ | Ɏ | Ƴ | Ẑ | Ẕ | Ƶ | |||
| Ȥ | Ⱬ | Ź | Ż | Ƶ | Ž | ||||
Вживання
У португальській мові знак позначає злиття двох однакових голосних a на межі сусідніх слів, наприклад, замість a aquela hora («тієї години»), записується àquela hora.
В італійській та каталонській мовах позначає наголошену А. У деяких мовах використовується для розрізнення омофонів. Наприклад, у французькій «à» — прийменник «до», «a» — форма дієслова «мати»; в каталонській «mà» — «рука», «ma» — займенник «мій». У деяких східних мовах може використовуватися для позначення тону.
У жодній з цих мов À не прийнято вважати окремою буквою альфабету.
В англійській мові інколи використовується як прийменник в значенні «кожен», наприклад, «5 apples à $1» (5 яблук ціною долар за одне). Це вживання походить від французького прийменника à.