Ј (кирилиця)
Ј, ј (назва: йе, джота) — літера розширеної кирилиці, 11-я буква сербської і 12-я літера македонської абетки. Використовується також в алтайській та азербайджанській кириличній абетці. Вимовляється як МФА: [j] , але в алтайській мові позначає МФА: [ɟ] або МФА: [d͡z]
| Літера Ј | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||
| Unicode (hex) | ||||||
| велика: U+0408 | ||||||
| мала: U+0458 | ||||||
| Кирилиця | ||||||
| А | Б | В | Г | Ґ | Д | Ѓ |
| Ђ | Е | Ѐ | Є | Ё | Ж | З |
| З́ | Ѕ | И | Ѝ | І | Ї | Й |
| Ј | К | Л | Љ | М | Н | Њ |
| О | П | Р | С | С́ | Т | Ћ |
| Ќ | У | Ў | Ф | Х | Ц | Ч |
| Џ | Ш | Щ | Ъ | Ы | Ь | Э |
| Ю | Я | |||||
| Неслов'янські літери | ||||||
| Ӑ | А̄ | А̊ | Ӓ | Ӓ̄ | Ә | Ә́ |
| Ә̃ | Ӛ | Ӕ | Ғ | Г̧ | Г̑ | Г̄ |
| Ӻ | Ӷ | Ԁ | Ԃ | Ꚃ | Ꚁ | Ꚉ |
| Ԫ | Ԭ | Ӗ | Е̄ | Е̃ | Ё̄ | Є̈ |
| Ӂ | Җ | Ꚅ | Ӝ | Ԅ | Ҙ | Ӟ |
| Ԑ | Ԑ̈ | Ӡ | Ԇ | Ӣ | И̃ | Ҋ |
| Ӥ | Қ | Ӄ | Ҡ | Ҟ | Ҝ | Ԟ |
| Ԛ | Ӆ | Ԯ | Ԓ | Ԡ | Ԉ | Ԕ |
| Ӎ | Ӊ | Ң | Ԩ | Ӈ | Ҥ | Ԣ |
| Ԋ | О̆ | О̃ | О̄ | Ӧ | Ө | Ө̄ |
| Ӫ | Ҩ | Ԥ | Ҧ | Р̌ | Ҏ | Ԗ |
| Ҫ | Ԍ | Ꚑ | Ҭ | Ꚋ | Ꚍ | Ԏ |
| У̃ | Ӯ | Ӱ | Ӱ́ | Ӳ | Ү | Ү́ |
| Ұ | Х̑ | Ҳ | Ӽ | Ӿ | Һ | Һ̈ |
| Ԧ | Ꚕ | Ӽ | Ҵ | Ꚏ | Ҷ | Ӵ |
| Ӌ | Ҹ | Ꚓ | Ꚗ | Ꚇ | Ҽ | Ҿ |
| Ы̆ | Ы̄ | Ӹ | Ҍ | Э̆ | Э̄ | Э̇ |
| Ӭ | Ӭ́ | Ӭ̄ | Ю̆ | Ю̈ | Ю̈́ | Ю̄ |
| Я̆ | Я̄ | Я̈ | Ԙ | Ԝ | Ӏ | |
| Застарілі літери | ||||||
| Ꙁ | Ѕ | Ꙇ | Џ | Ҁ | Ѻ | |
| Ѹ | Ѡ | Ѽ | Ѿ | |||
| Ѣ | Ꙑ | ІЯ | Ѥ | Юси | ||
| Ѧ | Ѫ | Ѩ | Ѭ | Ѯ | ||
| Ѱ | Ѳ | Ѵ | Ѷ | Ꙟ | Ꙡ | Ꙣ |
| Ꙥ | Ꙧ | Ꙩ | Ꙫ | Ꙭ | ꙮ | Ꚙ |
| Ꚛ | ||||||
| Літери кирилиці | ||||||
У південнослов'янських мовах (окрім болгарської) в кириличному алфавіті використовується замість традиційної букви Й, і в поєднаннях ја, је, јо, јі, ју, які замінили скасовані з сербської писемності букви йотованних голосних я, є, ю (див. таблицю транскрипції сербських букв в статті «Сербська кирилична абетка»).
Буква існувала в російському скорописі кінця XVII — початку XIX ст. як варіант літери «і» (лише в тих позиціях, де вона вимовлялася як «й», наприклад «маіоръ») і в цій якості засвідчена в численних документах[1]. Остаточно виходить з ужитку в пізні роки Миколи I. У друкарських шрифтах була відсутня.
Буква була введена в сербську абетку Вуком Стефановичем (який пізніше взяв собі прізвище Караджич). Спочатку в своїй граматиці народноъ сербської мови 1814 року[2] він використовував символ Ї, яке пізніше змінив на Ј[3] — тобто використав латинський йот в його німецькому звуковому значенні, перший час залишивши дві крапки над буквою. Однако припускається, що на його вибір вплинула не німецька літера, а російська (див. вище).
У новоствореній македонській абетці буква Ј сербського зразка була уведена 4 грудня 1944 року за результатами голосування членів «філологічної комісії щодо встановлення македонської азбуки і македонської літературної мови» (8 голосів «за», 3 «проти»).
Буква застосовувалася в деяких варіантах писемності, що пропонувалися в середині XIX століття для української мови, передусім у драгоманівці, але через її відсутність у типографіях від неї швидко відмовилися.
На початку XX століття існували ідеї запровадженні літери і в російській мові. У 1990-і рр. було запропоновано ввести дану букву в алфавіт західнополіської мікромови.
Див. також
Примітки
- Див., наприклад, ревізські сказки Алексинського повіту 1811 р., Тульский обласний архів, Фонд 401 оп. 1 справа 01, рядок 4 зверху
- Вук Стефановић (Сербиїанец). Писменица сербскога їезика по говору простога народа. — у Виенни : у печатньи Г. Іоанна Шнирера, 1814.
- Вук Стефановић. Српски рјечник. — у Бечу, 1818. — P. LXIX.
Література
- Петар Ђорђић. Историја српске ћирилице. — Београд, 1971.
- Иван Кочев, Иван Александров. Документи за съчиняването на «македонския книжовен език» // Македонски преглед (Macedonian review): Списание за наука, литература и обществен живот. Година XIV, книга 4. — София : Македонският научен институт, 1991. — 19 лютого. — С. 17. — ISSN 0861-2277.