Х

Х («ха») — літера кириличної абетки, яка позначає звук [x]. Це 26-а літера української абетки. Перед голосними «є», «і», «ю», «я» (а також перед «ь») читається як його алофон — пом'якшений звук [xʲ].

Літера Х
Unicode (hex)
велика: U+0425
мала: U+0445
Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
Ӑ	А̄	А̊	Ӓ	Ӓ̄	Ә	Ә́
Ә̃	Ӛ	Ӕ	Ғ	Г̧	Г̑	Г̄
Ӻ	Ӷ	Ԁ	Ԃ	Ꚃ	Ꚁ	Ꚉ
Ԫ	Ԭ	Ӗ	Е̄	Е̃	Ё̄	Є̈
Ӂ	Җ	Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ
Ԑ	Ԑ̈	Ӡ	Ԇ	Ӣ	И̃	Ҋ
Ӥ	Қ	Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ	Ԟ
Ԛ	Ӆ	Ԯ	Ԓ	Ԡ	Ԉ	Ԕ
Ӎ	Ӊ	Ң	Ԩ	Ӈ	Ҥ	Ԣ
Ԋ	О̆	О̃	О̄	Ӧ	Ө	Ө̄
Ӫ	Ҩ	Ԥ	Ҧ	Р̌	Ҏ	Ԗ
Ҫ	Ԍ	Ꚑ	Ҭ	Ꚋ	Ꚍ	Ԏ
У̃	Ӯ	Ӱ	Ӱ́	Ӳ	Ү	Ү́
Ұ	Х̑	Ҳ	Ӽ	Ӿ	Һ	Һ̈
Ԧ	Ꚕ	Ӽ	Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ
Ӌ	Ҹ	Ꚓ	Ꚗ	Ꚇ	Ҽ	Ҿ
Ы̆	Ы̄	Ӹ	Ҍ	Э̆	Э̄	Э̇
Ӭ	Ӭ́	Ӭ̄	Ю̆	Ю̈	Ю̈́	Ю̄
Я̆	Я̄	Я̈	Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ѕ	Ꙇ	Џ	Ҁ	Ѻ
Ѹ	Ѡ	Ѽ	Ѿ
Ѣ	Ꙑ	ІЯ	Ѥ	Юси
Ѧ	Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ
Ѱ	Ѳ	Ѵ	Ѷ	Ꙟ	Ꙡ	Ꙣ
Ꙥ	Ꙧ	Ꙩ	Ꙫ	Ꙭ	ꙮ	Ꚙ
Ꚛ
Літери кирилиці

Історія

Вона походить від старослов'янської літери(«хѣръ», «хір»), яка у свою чергу, наслідує грецьку літеру Χ, χ (Хі) візантійського унціалу. У глаголиці мала написання , у кириличній та глаголичній буквеній цифірі має числове значення 600.

В українській мові

Х — двадцять шоста літера української абетки. У сучасній українській мові нею позначають шумний щілинний глухий задньоязиковий приголосний звук, який може бути твердим (хата, хмиз, холодний) чи напівпом'якшеним — перед і (хімія, сухі, хітин).

Див. також

• Хір
• Педерсенів закон
• Зібсів закон

Література

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Півторак Г. П. Х // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.

Джерела

• X // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.

б