Ш

Ш, ш («ша») — літера кирилиці. У мовах, що її використовують, позначає глухий заясенний фрикативний [ʃ], глухий ясенно-твердопіднебінний фрикативний [ɕ] або глухий ретрофлексний фрикативний [ʂ]. У сучасній українській мові — 29-а літера абетки, позначає глухий заясенний фрикативний. Може бути твердим (шасі, шип) і пом'якшеним (шість, затишшю).

Літера Ш
Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
З́	Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й
Ј	К	Л	Љ	М	Н	Њ
О	П	Р	С	С́	Т	Ћ
Ќ	У	Ў	Ф	Х	Ц	Ч
Џ	Ш	Щ	Ъ	Ы	Ь	Э
Ю	Я
Неслов'янські літери
Ӑ	А̄	А̊	Ӓ	Ӓ̄	Ә	Ә́
Ә̃	Ӛ	Ӕ	Ғ	Г̧	Г̑	Г̄
Ӻ	Ӷ	Ԁ	Ԃ	Ꚃ	Ꚁ	Ꚉ
Ԫ	Ԭ	Ӗ	Е̄	Е̃	Ё̄	Є̈
Ӂ	Җ	Ꚅ	Ӝ	Ԅ	Ҙ	Ӟ
Ԑ	Ԑ̈	Ӡ	Ԇ	Ӣ	И̃	Ҋ
Ӥ	Қ	Ӄ	Ҡ	Ҟ	Ҝ	Ԟ
Ԛ	Ӆ	Ԯ	Ԓ	Ԡ	Ԉ	Ԕ
Ӎ	Ӊ	Ң	Ԩ	Ӈ	Ҥ	Ԣ
Ԋ	О̆	О̃	О̄	Ӧ	Ө	Ө̄
Ӫ	Ҩ	Ԥ	Ҧ	Р̌	Ҏ	Ԗ
Ҫ	Ԍ	Ꚑ	Ҭ	Ꚋ	Ꚍ	Ԏ
У̃	Ӯ	Ӱ	Ӱ́	Ӳ	Ү	Ү́
Ұ	Х̑	Ҳ	Ӽ	Ӿ	Һ	Һ̈
Ԧ	Ꚕ	Ӽ	Ҵ	Ꚏ	Ҷ	Ӵ
Ӌ	Ҹ	Ꚓ	Ꚗ	Ꚇ	Ҽ	Ҿ
Ы̆	Ы̄	Ӹ	Ҍ	Э̆	Э̄	Э̇
Ӭ	Ӭ́	Ӭ̄	Ю̆	Ю̈	Ю̈́	Ю̄
Я̆	Я̄	Я̈	Ԙ	Ԝ	Ӏ
Застарілі літери
Ꙁ	Ѕ	Ꙇ	Џ	Ҁ	Ѻ
Ѹ	Ѡ	Ѽ	Ѿ
Ѣ	Ꙑ	ІЯ	Ѥ	Юси
Ѧ	Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ
Ѱ	Ѳ	Ѵ	Ѷ	Ꙟ	Ꙡ	Ꙣ
Ꙥ	Ꙧ	Ꙩ	Ꙫ	Ꙭ	ꙮ	Ꚙ
Ꚛ
Літери кирилиці

Звуки

У графіці різних мов, а також залежно від положення в слові, літера «ш» може передавати такі звуки:

• [ʃ] (ш) — глухий піднебінно-ясенний (заясенний) фрикативний
• [ɕ] (м'який ш) — глухий ясенно-твердопіднебінний фрикативний
• [ʂ] (твердий ш) — глухий ретрофлексний фрикативний

Історія

Сучасна кирилична літера «ш» походить від букви («ша») старослов'янської кириличної абетки, куди, очевидно, запозичена з ранішої глаголиці, де мала схоже накреслення . Числового значення ні в кирилиці, ні в глаголиці для цієї літери не було. Глаголична літера, як вважається, походить від літери שׁ («шин») гебрайської абетки. На користь її гебрайського походження може бути те, що в глаголічних пам'ятках «ш» розташована точно так само, як у єврейських: вона дещо припіднята над рядком[1].

Звук [ш] — глухий шиплячий твердий звук, або глухий піднебінно-альвеолярний спірант. Піднебінно-альвеолярні спіранти, що виникли в слов'янських мовах внаслідок першої палаталізації, є головною причиною, чому було винайдено глаголицю і пізнише кирилицю, оскільки їх не можна записати простими латинськими чи грецькими літерами без діакритиків або диграфів. Слов'янські мови багаті на піднебінно-альвеолярні спіранти й африкати, і Ш є однією з найтиповіших літер кириличних абеток.

Мови

Мова	МФА	№ в абетці
білоруська	/ʃ/	27
болгарська	/ʃ/	25
казахська	/ʃ/	25
киргизька	/ʃ/	29
кримськотатарська	/ʃ/	26[2]
македонська	/ʃ/	31
монгольська	/ʃ/[3]	28
російська	/ʂ/	26
сербська	/ʃ/-/ʂ/	30
таджицька	/ʃ/	30
українська	/ʃ/[4]	29
чорногорська	/ʃ/-/ʂ/	30

Таблиця кодів

Кодування	Регістр	Десятковий код	16-ковий код	Вісімковий код	Двійковий код
Юнікод	Велика	1064	0428	002050	00000100 00101000
	Мала	1096	0448	002110	00000100 01001000
ISO 8859-5	Велика	200	C8	310	11001000
	Мала	232	E8	350	11101000
KOI 8	Велика	251	FB	373	11111011
	Мала	219	DB	333	11011011
Windows 1251	Велика	216	D8	330	11011000
	Мала	248	F8	370	11111000

Використання в математиці

Літера Ш примітна тим, що є єдиною кириличною літерою, зазвичай використовуваною в математиці: в алгебраїчній геометрії група Тейта-Шафаревича Абелевої різноманітності A над полем K позначається Ш(A/K),

Див. також

• Шо (літера)

Примітки

1. Иванова Т. А. Старославянский язык. — Москва: Высшая школа, 1997. — с. 29.
2. У латинській кримськотатарській абетці позначається як ş.
3. Campbell & King (2012:1130)
4. Press & Pugh (1999:19), Press & Pugh (1999:23)

Література

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Півторак Г. П. Ш // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.

Джерела

• Ш // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.